У селі мого дитинства, де нині мешкає моя мати – у будинку, побудованому моїми батьками – я вирішив викопати колодязь.

Моїй літній матері було важко набирати воду з загального джерела, і вона була в захваті від моєї ініціативи.

Щоб заощадити кошти, ми запропонували нашим сусідам створити спільний колодязь для загального користування, але вони відмовилися, пославшись на фінансові труднощі.

Розуміючи їхню ситуацію, я запропонував їм розстрочку на кілька місяців, від якої вони також відмовилися.

Поважаючи їхнє рішення, я продовжив роботу з колодязем лише заради блага моєї матері.

Після того, як я повернувся до свого міського будинку, сусіди почали часто користуватися колодязем, завдаючи незручностей моїй матері. Вони так само відмовлялися робити фінансовий внесок, але без вагань користувалися водою.

Під час наступного візиту я поставив їх перед вибором: або сплатити частку, або скористатися спільним джерелом.

Вони звинуватили мене в скупості. Ситуація загострилася, коли сусідка, набираючи воду, звинуватила мою матір у жадібності, що засмутило її і позначилося на її здоров’ї.

Це стало останньою краплею. Я приїхав до села, встановив замок на колодязь і передав ключ своїй матері, проінструктувавши її нікому не відкривати.

Крім того, я вирішив зміцнити наш паркан та ворота для забезпечення конфіденційності та безпеки.

Я навіть звернулася до місцевої поліції для профілактичної розмови з сусідами, щоб забезпечити спокій моєї матері та припинити їхнє вторгнення.

Ця ситуація з колодязем прояснила справжню природу наших стосунків із цими колись доброзичливими сусідами. Але ж вони самі винні в такій динаміці, чи не так?