Я ніколи не хотіла другої дитини, але мені довелося наро дити її і виховати, хоча я до неї нічого не відчуваю. Перший чоловік пішов від мене, коли я наро дила йому сина.

Новина про вагітність була несподіваною, але чоловік сильно зра дів і з нетерпінням чекав на появу малюка, особливо після того, як дізнався, що це хлопчик. Я наро дила здо рового малюка, але після народження його батько почав пити, не приходив додому ночами, а потім зовсім зник.

Через кілька років, коли син пішов до дитячого садочка, я зустріла іншого чоловіка і по вуха заkохалася. Подруги попереджали, що мій новий хлопець каламутний тип і використовує мене. На той момент я добре заробляла, їздила на іномарці і мала свою трикімнатну квартиру.

Я не хотіла вірити оточуючим і була впевнена, що kоханий завжди буде поряд. Але ось несподіванка. Я заваrітніла вдруге. Ваrітність стала для мене прокляттям: і цей чоловік втік від мене, як тільки дізнався про дитину. Чесно кажучи, я хотіла позбутися малюка, але мама відмовила, пообіцяла допомогти.

Загалом я вирішила залишити плід. Ми з батьком дитини живемо в одному районі і часто бачилися, але він навіть не вітався зі мною. Після народження дитини я написала йому смс, але йому було байдуже. І ось у мене однорічна дочка, і я, здається, не люблю її. Сина я обожнюю, а на дочку мені начхати.

Я годую її, одягаю і вкладаю спати просто тому, що це мій обов’язок. Із сином я готова грати, проводити час хоч щодня, а дочку завжди залишаю на бабусю. Мені здається, все це через образу на її батька. Дочка як живе нагадування про kолишнього, і від цього мені боляче й гидко.

Джерело