Ми змалечку сина Сергія вчили, що потрібно ділитися і допомагати нужденним. Добро – це те, що відрізняє нас від тварин. Без добрих вчинків не було б людей. Синок добре засвоїв наші уроки, завдяки чому став успішною людиною.

Історія ця сталася два роки тому. Сергій в той час навчався в університеті і обідати ходив в недорогу їдальню неподалік від навчального закладу. І ось раз, слідуючи звичним маршрутом і смакуючи обід, наш син побачив дивну бабусю. Вона, дуже підозріло себе поводила, плакала і ходила з боку в бік.

– Бабусю, з вам все гаразд? Що у вас сталося, може вам чимось допомогти? – спантеличено запитав Сергій.

– Згубилась я, юначе. Син сказав мені чекати його біля будинку, я вирішила прогулятися і тепер не можу збагнути де я.

– А де знаходиться ваш будинок? – вирішив допомогти Сергій.

– Нічого не знаю, пам’ятаю він великий і червоний, високий такий.

Наш син приблизно уявляв собі, про які будинки каже старенька. Він взяв її під руку і повів у бік елітних будинків з червоної цегли, яких в районі було небагато.

Вже на підході до потрібного кварталу, Сергій зрозумів, що не помилився. У дворі була метушня, багато поліцейських машин, і чоловік, який розмахував руками і кричав.

– Всі швидко шукати мою матір! Перекрийте дороги, зробіть все, щоб через годину вона була вдома!

Коли Сергій увійшов у двір, він покликав чоловіка:

– Ви не цю бабусю шукайте?

Чоловік з усіх сил помчав у бік нашого син і бабусі, одразу став дякувати Сергія, мало не зі сльозами на очах.

– Спасибі тобі. У мене мама старенька вже, навіть не уявляю, що могло б статися, якби ти не знайшов її.

На знак подяки чоловік покликав нашого сина працювати до нього в фірму. Сергій – хлопець тямущий і вже через півроку добре піднявся по службі і зайняв посаду начальника.

КІНЕЦЬ.