Є один спосіб зістарити людину. Миттєво. Щойно вона чудово виглядала і була гарна, елегантна, приваблива, молода!

Як один чоловік на касі. Імпозантний такий чоловік, з благородною сивиною, у модному одязі. Не надто молодий, але зовсім не старий.

Він стояв з дівчиною. У кошику міцний напій, ананас, смачна риба, дорогий шоколад. Чоловік красувався перед дівчиною. Мабуть, нещодавно познайомились. І говорив він приємним баритоном, і посміхався… Добре виглядав. Чудово.

І тут похмура касирка гаркнула: “Пенсійне посвідчення покажіть!”

І з чоловіка наче випустили повітря. Він знітився. Згорбився. І на очах постарів. Помітно стало, що йому під сімдесят. Він не молодий, він дуже літня людина.

Цей літній чоловік дістав пенсійне посвідчення після короткої внутрішньої боротьби. Він не дивився на дівчину. Мовчки простяг касиру документ…

Ось на очах постаріла людина. Щойно був молодий і блискучий чоловік, як напій у його кошику. А тепер можна бандаж купувати і трав’яний чай…

А от не треба було за пенсійним лізти. Потрібно було тримати марку. Тримати поставу.

І ввічливо відповісти гарним баритоном: “Ну що ви, яке пенсійне посвідчення? Я в самому розквіті років. Молодий і сповнений сил, чого і вам бажаю!”

Нагадають про вік. Скажуть: “ну куди у ваші роки танцювати, на самокаті кататися, в походи ходити, знайомитися, купувати нові вбрання? Вам же багато років!”.

І людина зблисне і поникне, як зламаний жовтець. Миттєво. Мов випустили з нього енергію життя, пригнули до землі, позбавили сил і краси…

А не треба так реагувати. І пенсійне не завжди треба показувати задля знижки. Бог із нею, зі знижкою. Знижки потрібні слабким та літнім. Треба випрямитись. Усміхнутися. Розплатитися за сукню чи танці. За шоколад та веселощі. І жити далі із задоволенням та радістю. Не чекаючи знижки за похилий вік та слабкість…

КІНЕЦЬ.