— Матусю, ну ти тільки так не засмучуйся, я що тобі ось зараз скажу!

Марина з чоловіком на вихідні приїхала до батьків на дачу. Діти будуть на канікулах цілий місяць у діда і бабусі, Марина з Толею продукти привезли. Не вішати ж усі витрати на них, вони вже на пенсії.

Мама виглядала втомленою, хоча й намагалася посміхатися і вдавати, що все добре.

— Ми другу ділянку сьогодні косили, я звичайною косою, а мати електрокосаркою. Звісно, ми ще не такі старі, але твій брат збирається нарешті вступати у спадок? – невдоволено запитав Андрій Іванович.

Марина бачила, що тато явно не дуже хотів цю тему порушувати, але йому треба було з’ясувати, коли Денис на своїй дачі нарешті з’явиться. Їм із мамою вже важко дві ділянки обслуговувати.

— Тату, ну ми ж до вас із Толею приїхали, завтра я мамі з квітами допоможу і з обідом. А Толя тобі буде допомагати, ти кажи що треба, він усе зробить!

Маму Марині було дуже шкода, вони нещодавно бабусю поховали, мамину маму, і Наталя Львівна ніяк до тями не могла оговтатися.

Їхня з Денисом бабуся Іра була дуже старенька. Але коли втрачаєш улюблену маму і бабусю, її вік не має значення. Це завжди дуже важко…

— Спасибі, донечко, все добре, не переживай за нас, – мама обійняла Марину, – Ти що мені хотіла розповісти?

— Мтусю, Денис не хоче жити на цій дачі, він її продати збирається. Каже, що він не буде жити на очах у всіх!

Марина боялася засмутити маму, але сказати ж треба.

— Як це продати? Та що ти таке кажеш, та він же бабусі Ірині обіцянку дав, що дачу не продасть? – здивувалася Наталія Львівна.

— Ось так, мамо. Каже, що поки одружуватися не збирається і ця дача для нього тягар. Ви будете його змушувати газон косити, будинок підтримувати в порядку, та й внески платити йому не хочеться.

А друзів і подружок сюди йому привозити тільки головний біль, адже він як на долоні перед вами. Загалом такі ось справи, мамо, може й добре? Ну нехай продасть і все?

— Ну як же так? Бабуся йому з цією умовою дарчу оформила, він старший онук. А тобі наша з татом дача дістанеться, все порівну.

Ми ж як краще хотіли, щоб ви сім’ями і потім спілкувалися. І діти ваші, а то ж як зараз багато хто живе? Не рідняться зовсім, роками не спілкуються. А вже діти твої й Дениса майбутні, двоюрідні, так і взагалі розлетяться, забудуть як і звуть їх!

Наталя Львівна встала і підійшла до вікна.

Навпроти сиротливо стояв бабусин будинок, сумно темніючи вікнами.

Невже там житимуть якісь чужі люди?

— Мамо, ну я ж не могла мовчати, це ще гірше, – підійшла до неї Марина.

— Ось начебто Денис старший, а розуму не нажив, усе йому гулянки, – остаточно засмутилася Наталя Львівна…

У бабусі Ірини з дідом Колею дача була невелика, але дуже затишна. Дідові ділянку від роботи багато років тому дали

А потім бабуся з дідусем і вмовили свою доньку – Наталю і зятя Андрія ще одну ділянку навпроти взяти.

Щоб у кожного з онуків, і в Марини, і в Дениса, потім був свій будинок.

Це ж так добре, і окремо, і водночас поряд сім’ї брата і сестри будуть, і ділити нічого не треба.

Будуватися мамі з батьком дід і бабуся всім допомагали, і порадою, і грошима. Жартували, що вони виконроби перебудови.

А маленькі Марина і Денис уже тоді знали, що Денису у спадок бабусин із дідом будиночок дістанеться, а Марині батьківський…

— Я йому дам продавати! Надумав теж мені, не він створював, не йому й продавати! – гучно рявкнув Андрій Іванович.

Він виявляється непомітно підійшов і все чув про помисли Дениса.

— Тату, він має право і продати, адже це його власність, тут твої заборони не працюють. Просто потім, я думаю, Денис шкодувати буде, коли одружиться і нісенітниця з його голови вивітриться, та пізно буде…

Вихідні пройшли в дачних турботах і задоволеннях. Пересаджували квіти, батько з Толею ремонтували паркан, який за зиму перекосило, турбот вистачає, але спільна праця на вулиці була в радість.

До обіду вирішили на вугіллі м’ясо приготувати.

Андрій Іванович перевертав вугілля, махав віялом, щоб жару додати, і продовжував бурчати.

Ніяк у нього з голови не йшло, що Денис хоче з дачею розпрощатися і продати її.

— От ти скажи мені, хіба погано ось так приїхати на природу справитися зі справами, потім м’яса або рибки посмажити?

Адже ніхто не примушує гарувати, городів у нас немає, так, по дрібниці, кріп, петрушка, та редиска молода. Зате повітря тут яке, онуки бігають, а не вдома в телефонах сидять.

А хочеш – у ліс іди по гриби, або на річку. Ні, не зрозумію, адже він раніше дачу любив, і хто йому так мізки заморочив, що Денис зібрався дачу продати? Ось ти, Анатолію, що скажеш?

— А що я скажу, Андрію Івановичу, та нісенітниця якась. Ми ж як пани вважай живемо, квартира в місті є, а на вихідні ми у свій заміський будинок їдемо, на природу, чи це погано ж! – охоче відгукнувся зять.

Він тестя поважав, із ним і справи зробити, і на риболовлю, і поговорити під чарку, та сальця порізати, або юшку зварити! По всякому на дачі вихідні це не в місті на дивані нудьгувати.

— І що пропонуєш? – Андрій Іванович перевернув решітку з м’ясом і крикнув доньці,

— Маринко, скоро готово все буде, неси огірки, помідори, хлібця та редиски зірви!

— А я знаю, що робити, є ідея, спробувати треба…

— Не кажи, спочатку пробуй, а потім розкажеш, а то ще наврочиш, – поплескав зятя по плечу Андрій Іванович, і гучно крикнув

— Готовооооооо, чекати сил нема, йдете ви чи ні?

За столом більше не стали говорити про Дениса, досить уже переживати.

Говорили про канікули дітей, які книжки треба прочитати за літо. Потім Андрій Іванович став перевіряти, як онуки знають таблицю множення, і розсміявся,

— Ну зовсім ви на дачі розслабилися, доведеться нам усе повторювати, а то за літо останні знання з голови вивітряться…

Сиділа велика сім’я за одним столом…

Але коли наступного дня Толя і Марина виїжджали, Андрій Іванович зятю руку потиснув на прощання і прошепотів,

— Тримай мене в курсі, якщо що надумаєш!

— Усе гаразд буде, – відповів Толя.

Кілька тижнів Анатолій із тестем дзвонили один одному, план дій обговорювали. А при зустрічі на дачі намагалися, щоб їхні розмови ніхто не чув.

Марина, щоправда, невдовзі помітила і здивувалася,

— Тату, ви що там із Толею секретами ділитеся? Більше двох говорять вголос узагалі-то.

Але Андрій Іванович знаком показав їй – мовчи! І натякнув потім, що це вони сюрприз для мами готують, адже в Наталії Львівни скоро день народження. І зазвичай вони всією сім’єю на дачі цього дня збираються…

І ось настав мамин день народження.

Столи, як зазвичай, поставили на вулиці, погода стояла просто чудова. Жодної хмаринки на небі, жодного подиху вітерця, немов на замовлення.

Наталя Львівна в блідо-рожевій кофтині мала молодий вигляд, але поглядала раз у раз на дорогу. Усі вже приїхали, а Дениса все немає.

Ну невже й справді йому так дача остогидла, що він навіть на мамин день народження не приїде?

Та ні, бути такого не може, якщо тільки не окрутила сина якась навіжена дівчина. Може і дачу продати це не ідея Дениса, а якоїсь його подружки, у якої він пішов на поводу!

Але тут почувся рев мотора і до їхньої хвіртки, гарчачи, як тигр, підкотив … мотоцикл.

Перед самою хвірткою він ще й газнув, гавкнув, і став як укопаний.

— Це хто? У нас хіба хтось так їздить на мотоциклі? – обвела затихлих домочадців Наталя Львівна.

Але тут сама побачила, як ззаду зістрибнув хлопець, зняв шолом і виявилося, що це був Денис. Він подав руку тому, хто сидів попереду, і виявилося, що рулила дівчина.

Вона теж зняла шолом і густе волосся її розсипалося по плечах. Очі веселі, пустотливі, ще б пак – так їхати на мотоциклі!

— Мамо, тату, познайомтеся, це Діана!

Денис з обожнюванням дивився на дівчину, потім дістав букет квітів і коробочку,

— З днем народження, мамо, це від нас, Діана парфуми вибирала, найкращі!

— Спасибі, але найбільший подарунок – це те, що ви приїхали, – нарешті по-справжньому посміхнулася Наталя Львівна.

Ще б пак, коли вся сім’я в зборі і свято одразу грає всіма барвами.

Сіли за стіл, стали господиню з днем народження вітати.

А потім Денис сам завів розмову про бабусину дачу, весело поглядаючи на Анатолія,

— Мамо, ти уявляєш, як вони мене розвели? Розіграли як по нотах, а потім ще й Діана підключилася.

— Ти про що, синку, ми нічого такого не знаємо, – здивувалася Наталія Львівна.

— Ну так слухай! Я ж дачу на продаж виставив. Одружитися надумав, але боявся, що вам Діана не сподобається. Хотів сам весілля влаштувати шикарне і собі теж мотоцикл купити. А потім відвезти Діану далеко далеко у весільну подорож. Я ж романтик.

— Так так, а далі що? – підморгнув Андрій Іванович усім присутнім.

— Ну і тут мені подзвонив покупець, що готовий дачу подивитися, а Діанка за мною ув’язалася. Як дізналася, що я зібрався робити, не на жарт розсердилася, вона в мене така!

Каже – а ти мене запитав? Я в селі виросла, у місті задихаюся, а ти дачу продавати?

Та не потрібні мені твої острови такою ціною, ми й потім з’їздимо, коли заробимо. А весілля треба на дачі справляти, батьки мої там із радістю погостюють. Та й дітям нашим дача буде потрібна, загалом вправила вона мені мізки на повну! – весело говорив Денис, – Але це ще не все, а головне хто покупцем виявився, знаєте?

Андрій Іванович хитро мовчав і посміхався, він то знав.

Решта ж майже хором запитали,

— Хто ж?

— Ніколи не здогадаєтеся, це Толя свого друга попросив (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) виступити від його імені за дорученням і оформити на нього дачу. Щоб у сім’ї її залишити, от же придумав! Але Діанка не дала мені піти проти обіцянки бабусі, тож запрошуємо вас на наше весілля! – закінчив свою промову Денис і всі радісно заплескали в долоні.

Наталю Львівну тепер навіть не шокує зовнішність Діани.

Ну і що, що у неї тату на плечі і сережка в пупку, а нігті розписані немислимим малюнком.

Діана тренерка у школі картингу, вона вчить маленьких майбутніх чемпіонів участі в перегонах і сама любить ганяти.

І взагалі, ну як могла Діана не сподобатися, адже вона повернула сина в сім’ю і сама виявилася привітною та товариською.

Звичайна добра дівчина, любить природу, дітей та головне – вони з Денисом люблять один одного. А гонки… ну хто з нас по молодості не дивував?

Життя все розставить на свої місця, якщо в людини правильні цінності.

А по Діані та її батькам, з якими Наталя Львівна та Андрій Іванович на весіллі потоваришували, одразу ясно стало – цінності у них вірні, сімейні!

Адже сім’я – це найнадійніша гавань і єдине справжнє багатство.

КІНЕЦЬ.