Усі приготування до весілля було завершено. Молодята з трепетом чекали свого особливого моменту. Гості шепотілися та фотографувалися, а наречений Андрій нервово поправляв краватку.

Раптом двері зали різко відчинилися, і на порозі опинилася невисока жінка у віці із золотистим волоссям та яскравою хусткою на плечах. «Стійте! Це весілля не повинне відбутися…» – її голос прокотився по залі, викликаючи у всіх збентеження і здивування.

Андрій зблід. «Бабусю?! Що ти тут робиш?!» – Видихнув він. Бабуся, ледве дихаючи, промовила: «Я ж їх ще не благословила!»

Наречена Марина здивовано запитала: «Благословила? Як це?» Андрій зніяковіло відповів: «У нашій сім’ї завжди діяв старий італійський, традиційний обряд, за яким старший член сім’ї повинен благословити молодят перед їхнім весіллям.»

Бабуся додала до цього пояснення: «Я спеціально прилетіла з Італії, щоб переконатися, що цей обряд буде виконано!» У залі повисла пауза.

Усі гості були вражені відданістю старої жінки своїм традиціям. Марина розгублено дивилася на свого майбутнього чоловіка. «Ти ніколи не говорив мені про це,» – дорікнула вона.

«Я думав, що бабуся все одно не зможе приїхати,» – сором’язливо промовив Андрій. Місцевий директор РАГСу, жінка в середніх роках, знизала плечима: «Ну що, тоді приступимо до цього обряду?»

Під галасливі оплески гостей бабуся дістала зі своєї сумки старовинний срібний хрестик, який передавався у їхній родині з покоління до покоління. Вона провела їм по обличчях молодят, промовила традиційну молитву і заплакала від щастя, коли молоді нахилилися до неї за благословенням.

Після цього несподіваного обряду офіційна церемонія у РАГСі продовжилася. Гості сміялися та раділи, що дивовижна італійська традиція стала частиною цього особливого дня.

КІНЕЦЬ.