Шлюб Степана з Ольгою наближався до срібного ювілею, коли чоловік, несподівано для себе самого, закохався.

Він побачив її у кафе… Дівчина сиділа за столиком, нервово крутила тонкими пальцями серветку і, здавалося, зовсім забула де знаходиться.

Вона виглядала такою нещасною, зворушливою і тендітною, що Степану одразу захотілося захистити її від усього світу!

Чоловік замовив для дівчини гарячу каву, бо її давно охолола, і мовчки поставив перед нею чашку:

– Беріть, це допоможе…

Здивовано глянувши на Степана, незнайомка мило посміхнулася.

– Спасибі…

І все. Більше ні слова. Степан навіть розгубився. Він звик, що жінки звертають на нього увагу, прагнуть зблизитись. А тут…

Чоловік сто разів переконувався, що його спортивний вигляд разом із добротним, дорогим костюмом магічно діє на жінок.

Скільком він дівчатам відмовив за своє життя…

А зі скількома заводив інтрижки, то й взагалі не перерахувати!

А ця дівчина не тільки не відреагувала на його презентабельний вигляд і не оцінила галантного жесту, вона ще й відвернулася до вікна, ніби поява Степана нічого для неї не означала!

Стерпіти цього чоловік просто не міг. І не хотів. У ньому миттєво прокинулася цікавість.

Степан сів за столик незнайомки і почав уважно розглядати її.

Через кілька хвилин дівчина занервувала. Ось тут Степана і сказав:

– А давайте поїдемо на море? Мені здається зараз вам потрібне саме це…

– На море? – очі незнайомки широко відкрилися.

– Ну так. А що нам заважає? Мене, до речі, Степан звуть. А вас?

– Наталка…

– Ну що ж, Наталко, складете мені компанію?

Дівчина мовчки кивнула головою.

Увечері Степан навмисно недбало сказав дружині:

– Завтра я їду у відрядження. На тиждень. Збери мені там все що треба з речей. Будь ласка.

– Добре, – відповіла Ольга, не ставлячи зайвих запитань.

Вони взагалі останнім часом мало розмовляли. Особливо після того, як діти залишили рідне гніздечко – дочка вийшла заміж, син одружився.

До цього доводилося обговорювати великі сімейні покупки, поточні проблеми, планувати вихідні, чи відпустку.

Тепер ця необхідність відпала сама собою, і виявилося, що говорити подружжю більше немає про що…

Ольгу це цілком влаштовувало. Її почуття до чоловіка давно охололи. Відколи вона дізналася про першу зраду Степана, минуло багато років…

Тоді вона ледь пережила зраду, хотіла розлучитися, але в останній момент передумала.

Вони мали спільний бізнес, маленьких дітей. І Ольга, наперекір власному самолюбству, вирішила не повідомляти чоловіка, що вона в курсі його пригод. Зберегла родину. Ну, чи її видимість…

Інтрижки протягом багатьох років змінювали одна одну, але Ольгу, яка від однієї з робітниць фірми знала про кожну нову пасію чоловіка, це вже не хвилювало.

Для себе вона вже давно все вирішила:

– Хай робить що хоче. Чекаю, поки діти виростуть, а там видно буде. Піти ніколи не пізно…

Ішов час. Ольга продовжувала виконувати обов’язки дружини ніби на роботі – якісно, вчасно, без зайвих претензій та емоцій.

– Ідеальна жінка! – хвалився Степан, коли спілкувався з друзями. – І що вражає – любить мене досі!

Йому навіть на думку не спадало, як глибоко він помилявся…

…Тиждень на узбережжі пройшов чудово!

Степан був на сьомому небі від щастя. Ще б пак! Наталка по вуха закохалася в нього! Навіть прошепотіла, що тепер хоче бути з ним! Завжди! Чи це ж не щастя?..

…Степан повернувся додому з валізою в руках. Він швидко роззувся і пішов на кухню.

– Привіт, Ольго! – привітався він з дружиною. – А що це в нас так смачно пахне?

Ольга зиркнула на чоловіка і відкрила шафку з тарілками.

– Голубчики твої улюблені приготувала, – сказала вона. – Сідай, пообідаєш. Ну, як ти там відпочив?
– Відпочив? – ахнув Степан. – Так я ж у відрядженні був. Працював не покладаючи рук!

– Ага, бачу, – Ольга спокійно ставила на стіл тарілки. – Засмаг навіть…

– Я? – здивовано перепитав Степан.

– Ну, не я ж на море їздила…

Степан так і застиг з ложкою в руці. Він не сподівався, що Ольга про все дізнається. Але як? І чому вона така спокійна?

– Звідки ти… – почав було він.

– Знаю? – Ольга посміхнулася, закінчивши фразу чоловіка. – Так я все про тебе знаю. І про бізнес. І про твоїх подружок численних. Навіть першу пам’ятаю. Анжела, здається?

– Знаєш?! – Степана не вірив своїм вухам.

– А що тебе дивує? Фірму ми разом відкривали. У мене там багато своїх людей. Чи ти думав, що я не контролюю ситуацію?

– Тоді чому… – знову забурмотів він.

– Чому я мовчала і не розлучилася з тобою? Я терпіла тільки заради дітей. Хоча останні роки і взагалі мені було все одно. Мені до твоїх коханок діла нема. Та й працюєш ти в принципі непогано.

– Діла нема? Тобі все одно?

– Абсолютно.

У Степана чомусь все похололо всередині…

Він мовчав. Степан взагалі не розумів, що відбувається.

– Але… Як же ми житимемо? – нарешті сказав він. – Далі…

– Ми? Немає ніяких «нас», Степане. Давно немає. А жити ти можеш, як і раніше – зовсім вільно.

– А я був певен, що ти любиш мене…

– Любила. На самому початку. Поки ти мене не зрадив. А тепер… Тепер мені набридло зображати ідилію. Діти вже дорослі, тож… Настав час тобі забиратися звідси…

Ольга дістала валізу, поставила перед чоловіком і вийшла в коридор.

– Піду прогуляюся, – сказала вона. – Надіюся тебе вже тут не буде, коли я повернусь!

Ольга пішла. Степан залишився сам. Він намагався обдумати те, що сталося, але в голові не було жодної думки. Порожнеча…

– Вона мене ніколи не любила… Не любила… – тільки й повторював він.

Степан зібрав речі і поїхав шукати собі нове житло. А Ольга нарешті була щаслива. Тепер вона могла жити тільки для себе…

КІНЕЦЬ.