Степан усе своє дитинство провів у дитячому будинку. Після випуску життя склалося не найкращим чином — як і багато інших його однолітків, він опинився у в’язниці. Звільнившись, намагався знайти роботу, але через свій статус колишнього ув’язненого ніхто не хотів його брати.

Чоловік опинився у дуже скрутному становищі: жив у напівзруйнованому будинку, який давно мав бути знесений. Одяг носив із того, що знаходив на смітнику, а їжу здобував, забираючи прострочені продукти з магазинів. За ці продукти йому доводилося боротися — як із безпритульними, так і з пенсіонерами.

Одного разу він почув розповідь від одного чоловіка. Той розказав, що якась бабуся пустила його до себе додому, нагодувала й пригостила смачними стравами.

Розповідали, що син цієї жінки з дружиною загинули в аварії, і після цього вона трохи втратила розум. Всіх навколо називала Іваном і запрошувала до себе додому.

Ця історія зачепила Степана. Вона нагадала йому дитинство, коли він мріяв знайти свою маму. Він довго не міг заснути, але зрештою поринув у дивний сон: він стояв на високій горі, а потім розправив крила й полетів.

Прокинувшись, Степан вийшов зі своєї халупи й побачив жінку, яка продавала ромашки. Вони були такими ж, як у його сні. Зібравши останні монети, він купив букет і вирушив до тієї бабусі.

Бабуся дуже зраділа, коли побачила Степана, і запросила його до себе. У квартирі було дивовижно чисто, але одразу відчувалася нестача чоловічої руки.

Степан одразу запропонував допомогти. Поки він лагодив поламане, Ірина Сергіївна – так звали бабусю – накрила смачний стіл. Вона попросила його прийти знову наступного дня.

Після вечері Степан раптом заплакав, цілував їй руки й зізнався, що не є її сином. Але Ірина Сергіївна відповіла, що вона й так це знає. Люди вважають її божевільною, але вона чудово розуміє, що її сина більше немає. Просто після його втрати вона вирішила допомагати безпритульним, адже кожен із них міг би бути її сином.

— Я тобі за маму буду, а ти мені за сина, — тихо прошепотіла жінка.

Степан не міг повірити, що в його житті з’явилася людина, якій він дійсно потрібен. Через тиждень він знайшов роботу, адже його золоті руки були здатні на багато. Він щосили намагався бути найкращим сином для Ірини Сергіївни.

Старенька ставилася до нього, як до рідного, а Степан віддячував їй подарунками й своєю турботою. У їхньому домі завжди панувала любов і тепло.

Степан знайшов сім’ю, яку так довго шукав.

КІНЕЦЬ.