Степан, гарненько поснідавши, вже хотів іти вдягатися і вирушати на роботу, коли пролунав дзвінок телефону.

– Так, матусю, щось трапилося? – поцікавився він у слухавку.

– Синку, я тут дещо придумала. І одразу попереджаю, що заперечення не приймаються! Це все тільки на благо вам із Софією, – заявила сину Тамара Петрівна.

– Слухаю уважно, мамо.

Софія, яка в цей час вибирала вбрання для походу в жіночу консультацію, помітно напружилася, адже геніальні ідеї свекрухи ніколи їй не подобалися.

– Отже, синочку, я вирішила, що вам у вашій однокімнатній квартирці після народження моєї внучки буде тісно.

– Мамо, ми вже подумуємо про збільшення площі, трохи грошей у нас є, та й допомогу на дитину дадуть, так що не переживай, – заспокоїв матір Степан.

Софія напружилася ще більше – не інакше як свекруха її улюблена щось задумала.

– Ні, синочку, це ж буде колись. А вам уже зараз треба розширюватися, щоб Софійка з пологового будинку в нову квартиру приїхала. Не діло це з маленькою дитиною ремонтами займатися, та переїзди влаштовувати. Значить так, слухай і не перебивай!

– Слухаю, мамо, слухаю, – зацікавився промовою Тамари Петрівни Степан.

– Синку, я вирішила продати свою квартиру, а ви продасте свою і на виручені гроші ми купимо для нас для всіх чотирикімнатну квартиру в новому районі. Правда, я геніально придумала, синку?

– Чудова ідея, мамо! Я зараз Софії все розповім, сподіваюся, що вона з нами погодиться!

– А чого її питати, синочку? Вона повинна бути мені тільки вдячна за таку пропозицію. У вас буде окрема кімната, у мене теж, дитячу для Іринки зробимо, і ще вітальня для наших вечірніх посиденьок залишиться. Все вирішено, Степане, я дзвоню ріелтору!

– Постривай трохи, мамо, все-таки Софія ще не в курсі твого геніального плану, а квартира наша, між іншим, у шлюбі куплена, так що без її згоди я її продати не зможу.

– Добре, Степанчику, тільки ти довго не тягни, все ж таки дружині твоїй в декрет скоро йти, а у нас ще житлове питання не вирішене.

Софія, яка чудово чула розмову Степана з матір’ю, бо той любив спілкуватися по гучному зв’язку і водночас чимось в цей час займатися, вже за голову схопилася.

– Ні, ну це ж треба! Геніальна ідея. І хто, цікаво, на її думку, буде хазяйкою в цій квартирі? Вона, швидше за все! А я в неї на побігеньках! А це означає, що люба Тамара Петрівна даватиме мені «безцінні» поради з приводу того, що я повинна готувати, де і як прибирати, яким порошком прати та й багато іншого, адже командувати вона чудово вміє. Ні, ні, і ні! Я на таке не підпишуся ні за що! Та ще й ім’я вже для нашої дочки придумала. Особисто я дівчинку нашу вже Маринкою називаю, а тут ти дивися. Іринці кімната буде готова. Ніколи такого не буде, нехай і не сподівається навіть! – задумалася молода жінка і, замість того, щоб продовжити свої збори, сіла на диван.

– Сонце моє, матуся таку гарну ідею мені підкинула, – почав розмову з дружиною Степан.

– Я чула. Чудова ідея! – заявила чоловікові Софія.

– Як добре, що ти згодна! Коли квартиру на продаж виставимо?

– Коли я з мамою поговорю.

– А навіщо це, люба?

– Як це навіщо? Щоб вона теж свій будинок одночасно з нами продавати почала.

– Марія Петрівна? – ахнув Степан. – А навіщо їй таке робити?

Степан дивився на дружину і не розумів, що відбувається.

– Все просто, мій любий. Навіщо нам з дитиною жити в запиленому місті в цій бетонній коробці? У мене є ідея покраще.

– Яка?

– Ми всі разом продаємо свої квартири й будинок і купуємо котедж за містом. В екологічно чистому районі. Там і мені, і Марині, і моїй мамі, та й твоїй теж буде просто чудово.

– Так? А як же я? Мені ж до роботи доведеться добиратися годину, не менше.

– Не біда, любий, зате ми житимемо всі разом, однією великою, дружною родиною.

– Як це? Я й теща в одному будинку? Вона ж мені стільки справ одразу знайде, що й сісти ніколи буде!

– Любий мій, це нісенітниці. Зате мама мені допоможе з дитиною спочатку, та й твоя теж. Ох, не життя в мене буде, а казка!

– Софіє, ти про що таке говориш?! Твоя мама працює ще, хоч і пенсіонерка. Та й моя теж підпрацьовує досі. Коли вони тобі допомагатимуть?

– А як же ж по-іншому? Чи я все на собі тягтиму? Ні, любий мій. Моїй мамі доведеться звільнитися, адже до роботи їй їздити буде далеко. Твоїй теж зі своїми підробітками доведеться розлучитися. Не діло це на старості років працювати. Зрештою, вона скоро бабусею стане.

– Софіє, ти заслабла, чи що? Мама з роботи йти не збиралася, вона мені нічого такого не говорила. Та й теща навряд чи погодиться з роботи звільнитися. Вона ж заслужена вчителька, он скільки років відпрацювала, її цінують, і не відпустять нікуди.

– Не хвилюйся, любий, маму я вмовлю. Буде займатися вихованням своєї власної внучки, це навіть на краще. А я на роботу зможу повернутися десь через місяць після пологів.

– Що?! Як це?!

– Просто. Все просто. Ти працюєш, я теж. Дитиною займаються бабусі, а ми їх міняти ввечері будемо після роботи. Ох, яка розумна у тебе мама! Чудова жінка! – і Софія мрійливо закотила очі.

– Не уявляю навіть, щоб мама сиділа з дитиною на постійній основі, – задумався Степан. – Це ж і нагодувати дівчинку треба, і спати вкласти, і погуляти з нею, та й памперс змінити. Ні, мама на це не здатна. Вона в мене творча особистість. Ось помилуватися дитиною і колискову їй заспівати – це мама може. Адже вона й моїм вихованням не займалася. Я з бабусею ріс, а вона лише на свята приїжджала, у перервах між відрядженнями. Жінка – свято! А ось теща… Ой, навіть уявити не можу. Ця зможе все переробити, на що мама не здатна, але ж вона й мені спокою не дасть!

– Треба обов’язки в будинку для матусь розподілити, – продовжила свої міркування Софія. – Значить так, твоя мати добре готує? А то я жодного разу не їла нічого приготованого нею власноруч. На всі свята вона готову їжу з ресторану замовляє.
– Мама готує?! Це не про неї. Вона завжди на дієтах. То овочі гризе, то сири їсть…

– Зрозуміло, готуватиме моя мама. Значить, на твоїй прибирання в будинку.

– Софіє, яке прибирання?! Мама клінінгову компанію винаймає для прибирання у своїй двокімнатній квартирі, а тут цілий будинок!

– Не зрозуміла. У нас грошей на це немає. Мають бути великі витрати. Будинок обставити треба, та й дитині ми ще нічого не купували. Тож прибирання за твоєю мамою, чи сам цим займайся.

– А чому я? Ти що будеш робити?

– Я після роботи пратиму і з дитиною сидітиму, я ж розумію, що матусям нашим важко буде з новонародженою дівчинкою справлятися. Так про що це я? Ах, згадала. Територія навколо дому. Цим точно доведеться займатися собі. Газон у порядок привести, дерева обрізати і від попелиці обприскати. Милий мій, ох і заживемо! Ні хвилини вільної не буде! І це чудово… А то он ти вже повніти почав і черевце вже видно…

– Я?! А ти?!

– А я вагітна, не забувай. Але ти правий, доведеться мені в тренажерний зал, і в басейн ходити, щоб швидше до колишніх розмірів повернутися. Так що прати мені, напевно, буде ніколи. Добре, мами по черзі з цим справлятимуться… А ще прасувати скільки треба. Ні, все-таки твоя мама геніальна жінка! Так про мене дбає… Дзвони їй, кажи, що я згодна, залишилося тільки мою матусю вмовити. Але я думаю, що вона буде зовсім не проти…

– Софіє, почекай! Я думаю, що нам краще дочекатися народження нашої дочки, отримати допомогу, додати наші накопичення і купити двокімнатну квартиру тільки для нас!

– Любий, а чому так? Я вже все розпланувала. А ти передумав…

– Я тобі трохи не так сказав. Я так хотів…

– Чудовий варіант ти мені запропонував, любий, але мій набагато краще. Погодься? Тільки врахуй, що мені нервуватися не можна!

– Чудовий варіант, Софіє. Ми з тобою, коли на пенсію зберемося, так відразу і купимо котедж для нас, і ти там будеш і прибирати сама, і готувати, і прати, а я тобі допомагати у всьому буду, сам особисто, ну , і газон, і дерева на себе візьму.

– Так? Ну, гаразд. А як же ж Тамара Петрівна? Вона ж надіється.

– Ну, мамоа, напевно, погодиться з тим, що краще їй жити одній і відвідувати внучку на свята, а не жити за містом і займатися домашнім господарством. А на квартиру ти не згодна?

– На квартиру? Чотирьохкімнатну. Згодна, тільки якщо з нами моя мама в ній житиме.

– Але де?!

– В своїй кімнаті.

– А моя мама?

– Давай рахувати. В одній – ми, в іншій – моя мама, в – третій наша дочка, в четвертій – твоя мама. Усім місце є.

– А хто з нас житиме у вітальні?

– Напевно, ми. Хто ж іще?

– Ми з тобою у прохідній кімнаті? Ти серйозно?

– Іншого виходу немає, тому я і запропонувала тобі купити котедж.

– Все, Софіє, мені на роботу пора, а на тебе в жіночій консультації вже чекають.

– А переїзд?

– Я нікуди поки не поспішаю. Все вирішуватимемо після народження дочки. Але, як на мене, так краще буде, якщо ми всі житимемо окремо і зустрічатимемося на свята. Правильно я говорю?

– Чудова думка, любий! – сказала чоловікові Софія і вирушила на прийом до лікаря.

Більше до розмови про спільне життя з мамою Степан не повертався…

…У термін Софія народила гарненьку дівчинку, яку молоді, незважаючи на заперечення свекрухи, назвали Мариною.

Як тільки були оформлені всі документи, і вони змогли претендувати на отримання допомоги, так одразу й виставили свою квартиру на продаж.

Продавши її, додавши свої накопичення і використавши виплати від держави, Степан і Софія купили двокімнатну квартиру. Степан зайнявся ремонтом, а Софія на цей час переїхала жити до матері.

Спокій потрібен, а Мариночка дуже часто ночами встає. Не діло це!

Не може Тамара Петрівна погано виглядати, тож нехай невістка в селі у мами своєї живе.

Так усім спокійніше буде…

КІНЕЦЬ.