Став помічати, що після їжі я одразу ж мию посуд, а дружина кидає тарілку в раковину і йде по своїх справах. Зніме лахи свої, кине, де попало і піде знову. Звичайно, я сам не “слухняний хлопчик”. Вдома міг скинути светр у крісло, а не скласти у шафу. Але тут ми в гостях. Я спробував з нею це обговорити, але мене не відпускала думка, що тут вона вдома у мами, а я саме гість
У моїй сім’ї виникли проблеми, яких я навіть не міг вигадати. Здавалося, не вийде жити під одним дахом із тещею, але тут якраз проблем і не було. А ось дорога дружина почала дивувати не по-дитячому.
Переїжджати до будинку матері моєї дружини довелося після трагедії у сусідській квартирі. Сильна пожежа, яка зачепила і наше житло. Поки вирішувалися моменти зі страховкою, поки ремонт. Загалом тимчасово вирішили з’їхати. До того ж теща сама нас кликала погостювати. Мої родичі теж не відмовлялися допомогти, але живуть далеко від роботи.
Наталя Іванівна була дуже мила. Вона віддала нам другу кімнату, ніколи не заходила без стуку, все дуже пристойно, та й ми намагалися бути кращими. Звичайно, купували їжу, додавали на комунальні послуги, нехай вона й казала, що нічого не потрібно. Проте негарно, що жінка у віці тягне на собі двох дорослих людей.
Графік роботи тещі був до обіду, тому різні господарські справи взяла вона на себе. Ми з дружиною теж допомагали, але основне було на ній.
– Не хвилюйтеся, мені не складно, – усміхалася Наталя Іванівна, – якщо що, я завжди по допомогу звернуся.
Здається, моя дружина надто прямо сприйняла ці слова, тому що потім добряче розслабилася. То речі не випере зайвий раз, то вечерю не приготує, щоразу на маму чекає. Я подумав, що у своїх взаєминах вони самі розберуться, проте такий стан речей мені не подобався.
Став помічати, що після їжі я одразу ж мию посуд, а дружина кидає тарілку в раковину і йде по своїх справах. Зніме лахи свої, кине, де попало і піде знову. Звичайно, я сам не “слухняний хлопчик”. Вдома міг скинути светр у крісло, а не скласти у шафу. Але тут ми в гостях. Я спробував з нею це обговорити, але мене не відпускала думка, що тут вона вдома у мами, а я саме гість.
Утрьох ми жили близько шести місяців. А в нашій квартирі закінчилися ремонтні роботи, меблі встановили. Загалом, як тільки всі питання вирішилися, я став порушувати тему про переїзд. Розумієте, я зовсім не проти жити з Наталією Іванівною. Вона прекрасна людина, я їй дуже вдячний за всю турботу. Але ж у нас своя сім’я, житло, діти в планах. А, грубо кажучи, робити їх під вухом із мамою, якось не дуже варіант.
Сказав дружині, щоб починала готуватися, складати потихеньку одяг, а я стану все це перевозити. І саме з цього моменту розпочинається кульмінація історії. Дружина почала шукати причини, щоб залишитися в тещі. То ремонт ще не повністю закінчився, то меблі до кінця не зібрані. Коротше, дуже наївні відмазки.
Я розумів, чому вона так відтягує. Адже тут на всьому готовому сидиш, ні за що не переймаєшся, і взагалі не напружуєшся. А вдома зайвий раз ложку не ополоснути не вдасться. Прийдеться якось щось робити. Хоча я не якийсь моральний виродок. Усі обов’язки у нас навпіл, смердючі шкарпетки не розкидаю, де праска стоїть теж знаю. А тут ніби відпочинок у готелі: і нагодують, і напоять, і лазню розтоплять.
Захотілося це питання обговорити з тещею. Щоб вона хоч якось поговорила зі своєю “ледащою кровинкою”.
– У цьому будинку вона перетворюється на амебу. І користується вашою добротою. А зараз якісь ідеї накидає, аби не повертатися додому. Якщо я знову спробую її переконати, мирно закінчити не вдасться. Все перетвориться на балаган та скандал. Може, ви спробуєте їй це пояснити?
– А як я таку інформацію піднесу? Скажу, щоб котилася до біса собачого з рідного дому? Я так не можу вчинити, – казала Наталя Іванівна.
Недовго я на це подивився, потім вирішив забрати свої речі та поїхати додому. А дружині дав ультиматум – або до кінця тижня вона повертається до квартири або розлучення. Іншого результату подій я не бачу.
КІНЕЦЬ.