Вирішила я поїхати на дачу суботнього ранку. У п’ятницю ввечері, ти ж знаєш, ті жахливі затори, що й не продихнеш. Вітя, звісно, засмутився, але що поробиш?

Було б нерозумно пару годин у заторі стояти, якщо їхати від сили пів години. Він же зараз у відпустці, а в нас цього року відпустки не збіглися.

То ми домовились, що він на дачі до мого дня народження невеличкий ремонт зробить. У Віктора, знаєш, золоті руки. Минулого року він стелаж на другому поверсі такий зробив, що всі просто обімліли.

А ще так вдало збіглося, що Аліна, моя двоюрідна сестра, теж зараз у відпустці на дачі.

Вона ж учителька, у них влітку відпустка така довжелезна, аж заздрісно. Але з дітьми працювати важко, це точно, ніякої відпустки не захочеш.

Аліночка така господиня, готує смачно, обіцяла Вітю підгодувати, щоб він там без жінки не зголоднів.

Алінчин чоловік, до речі, теж сьогодні на дачу після роботи збирався, цікаво, поїхав чи ні? Я швидко набрала Стаса:

— Привіт, ти за кермом? Як там, сильні затори? Ні, я не поїхала, вранці вирішила, ну що тепер робити, прикро, звісно, що в день народження прокинуся не на дачі.

Ти теж вранці? Правильно. Стасе, ну давай, бувай, ми чекаємо вас завтра ввечері в нас, посидимо, відзначимо. Тобі теж ні пуху, бувай.

Потім я набрала чоловіка. Я йому вже повідомила, що вранці буду, але він просив щось з дому привезти, хотіла уточнити. Два рази передзвонювала — не бере.

Напевно, не чує. Віктор, коли чимось зайнятий, його не докличешся, хоч обкричись — не почує все одно. Зате коли він на вулиці альтанку біля мангалу зробив, то Аліна просто обзаздрилася.

Все ходила, примовляла:

— Ну Вікторе, ну молодець, ось це мужик у тебе! Ну на всі руки майстер, і головне — швидко робить. Не порівняти з моїм Стасом, він така мямля. Все ходить, дивиться щось, приміряється, розумне обличчя робить.

Потім на будівельний ринок поїде, купить половину непотрібного, потрібне забуде, просто жах. Взявся якось з каменів, там, де у нас на ділянці перепад, пам’ятаєш?

Так от Стас взявся стінку там підпірну скласти з натурального каменю. Купу каменів привіз, вивалив на найнезручнішому місці. Потім став камені ці укладати, і впустив собі на ногу, ну ти уявляєш?

Мало не зламав палець на нозі, довелося наймати людей. Нам ця стінка як золота обійшлась. І весь час так, от минулого року він біля яблуні гілки підрізав, з драбини впав і зламав ключицю! — і Аліна обурено руками сплеснула, я ледве її зупинила.

От люди, та у неї Стас просто золото, гріх скаржитися! Захистив дисертацію, заробляє добре, квартиру від роботи на пільгових умовах дали. І руками працювати вміє, ну повільний, і що, не всім дано бути меткими.

І взагалі, до чого ці порівняння, обговорення? Я взагалі не розумію жінок, які чоловіків своїх ось так при всіх обговорюють, нехай ніби й жартома. А самі при цьому дурно виглядають.

Гаразд, треба Віті таки додзвонитися, а то вже пізно, вранці треба рано вставати. Вітя начебто хотів, щоб я паяльну станцію привезла, ще спортивний костюм, а що ще — не пам’ятаю.

Я знову набрала Віктора — ні, марно. Напевно, втомився, та спати вже завалився, раз я не приїхала. Хоча дивно, звісно, міг би й побачити, що я дзвонила, і мені передзвонити. Втім, гаразд, ніч-мати дасть пораду.

Спати. Спати.

***

День народження та дивні відчуття

Мій день народження пройшов просто чудово. Усі були в чудовому настрої. Аліна з Віктором явно здружилися без других половинок, Аліна біля Віті сіла, келих йому підставляє, оченята будує — походжай за мною.

Стас привіз кавун і диню — вже з’явилися, треба ж! Ріже на дольки, всіх пригощає. Я свою тарілку простягнула:

— Стасе, дякую, і де ти таку диню купив, адже ще не сезон! І прямо в мій день народження, ну й чоловік у тебе, Аліночко, для своячки постаралася!

Увечері гостей провели, Вітя посуд допомагає прибирати, я відчуваю, що він радий, що я приїхала.

Мабуть, мені здалося, от дурниця яка, двадцять років прожили разом, ніколи його не ревнувала, а тут раптом.

Та як я взагалі могла таке подумати. Аліна метушлива, звісно, але не до такої ж міри. От прийде ж нісенітниця в голову!

— До речі, не встиг тобі розповісти, ти приїхала, метушня, стіл накривали, потім гості. Я тільки вранці помітив твій невідповіданий дзвінок на телефоні. Ти вже приїхала. А вчора ввечері, ти просто не уявляєш, ну повна божевільня!

Я все прибрав, до речі, як тобі колір стін, для тебе старався! Подобається? Слава Богу! Так от, фарба на підлогу потрапила, все відмив, вирішив душ прийняти, весь день поспішав до твого дня народження красу навести.

Спітнілий, брудний. З душу виходжу, а на порозі твоя Аліна, я навіть здригнувся. Треба ж так, саме коли я з душу вийшов, уяви, в рушнику! От вже збіг обставин, незручно вийшло.

Стаса немає, тебе теж, ну якось безглуздо! По-моєму, сусідка наша справа, Валентина Василівна, бачила, що ми ввечері туди-сюди ходили, а вона пліткарка ще та.

Звикли ми на дачі двері навстіж тримати. Аліна що прийшла — вона в городі поралася, у них двері якісь хитрі, і хто такі на дачі ставить? Вона невдало ручку повернула, коли виходила, і все, двері захлопнулися, а ключі вдома!

Аліна твоя до мене прибігла, хотіла Стасику дзвонити, я її ледве відмовив. У неї ж Стас дивакуватий мужик, розхвилюється, ще вирішить серед ночі поїхати, потім клопоту не обберешся.

Ну я до неї пішов, добре, що у них на веранді вікна не пластикові. Штапик зняв, скло вийняв, заліз на веранду, двері їй відчинив. Потім вікно на місце поставив, Аліна твоя така ж розтяпа, як і її Стас. А взагалі вони люди хороші.

Аліна йому розповіла, як я її врятував, то Стас на радощах накупив всього, що ти любиш. На знак подяки. А вже Аліна твоя весь вечір до мене підсідала, ти помітила? Мені навіть незручно стало, ну зовсім без голови, думаю — раптом ти приревнуєш?

Я про себе видихнула — ну я й дурепа. Надумала, сама не знаю чого. Треба більше відпочивати, якась я зла стала. Близьким людям довіряти треба. Хоча Вітя якось усе це розповідав, немов виправдовувався.

***

Думки після свята

Віктор обійняв мене. Цілий тиждень він сумував, чекав мене. А тут цей дурний, безглуздий збіг обставин, Аліна ця приперлася, він навіть не зрозумів, але начебто вона з ним кокетувала, ледве від неї відчепився.

Не хотів навіть мені розповідати, але промовчиш — подумаю, що щось приховую.

…А Лерка ревнує, я помітив, треба ж, значить любить ще, рідненька моя кохана, ще любить. Ніч темна, дружина приїхала кохана, та я найщасливіший мужик на землі! Ех, добре…

Ось така моя історія. Іноді, знаєш, накрутиш собі такого, що й сама дивуєшся. Чи варто завжди шукати підводні камені там, де їх, здається, немає?

Як думаєте, чи завжди варто довіряти своїм першим відчуттям, чи краще дати ситуації розвіятися?