Стас приготував плов, помив посуд. Вхідні двері відкрилися, з роботи повернулася Марина. – Нічого собі, як смачно пахне! – усміхнулася дружина, зайшовши на кухню. – Вирішив зробити сюрприз! – чоловік поцілував дружину в щічку. – Мені сьогодні на нічну зміну, повечеряєте без мене, і як охолоне плов поставиш його в холодильник. – Добре, – відповіла Марина. Чоловік швидко одягнувся, попрощався з дружиною та донькою і пішов на роботу. Стас повернувся додому наступного дня ближче до обіду. Чоловік зайшов на кухню і застиг від обурення. – Ну це вже ні в які рамки! – тільки й вигукнув він
– Марино, ну що в нас знову робиться?! Ти не могла прибрати? Вдома ж цілими днями! – Стас пройшовся по кімнатах, переступаючи іграшки, і насупився.
– Так, звичайно, я цілий день вдома одна із двома дітьми! У мене вже голова кругом: їх то одягни, то нагодуй, то заспокой! У мене часу ні на що не вистачає! – Марина підвищила голос. – Тобі треба – ти і прибери!
– Що у нас на вечерю? – Змінив тему Стас, переодягнувшись у спортивний костюм і вимивши руки.
– Борщ! – прошепотіла дружина.
– Знову?! Я ж його вже четвертий день їм!
– А коли мені готувати? Соня з Михайликом вередують весь день!
– Слухай, Соні вже 5, Михайлику – 2! З такими дітьми інші вже все встигають!
– Які інші?! Що встигають? Тож нехай тобі інші і готують на обід перше, друге та третє! – Марина відвернулася і пішла в іншу кімнату, де саме Соня намагалася забрати у Михайлика машинку, а він репетував.
Стас насупився. Він дивився на розкидані дітьми іграшки та речі, на сміття на килимі та не підметену підлогу, на крихти на кухонному столі. Йому, людині, яка звикла з дитинства до чистоти, було все це просто неприємно. Та й дружина останнім часом стала зовсім не схожа на ту юну красуню, якою він її зустрів. Марина ходила вдома у брудній футболці та розтягнутих спортивних штанях. Волосся – не чесане з ранку, найчастіше зібране у неакуратний «хвостик». Ні макіяжу, ні манікюру, ні посмішки на обличчі.
– Недарма кажуть, що яблуко від яблуньки не далеко падає! – подумав Стас.
Він ще тоді, у свій перший візит до будинку майбутніх тестя і тещі, був здивований тим, наскільки ті живуть по-іншому. Це було для хлопця не просто незвично. Його мати завжди прибирала будинок до блиску, особливо в очікуванні гостей. Мати Марини навіть не спромоглася пропилососити. Згрібла в оберемок речі і прибрала в шафу, якоюсь брудною ганчіркою стерла крихти зі столу просто на підлогу. При тому, що батьки Марини знали, що дочка приїде не одна. Тоді Стас не став на цьому звертати уваги, як він зараз розумів – даремно.
…Стас уперше побачив Марину у технікумі – вони разом прийшли на курси підготовки провідників. Дівчина звернула його увагу одразу: тендітна брюнетка з величезними карими очима і з довгим кучерявим волоссям. Вона захоплено слухала лектора та конспектувала, ставила запитання. Стас дивився тільки на неї, тому, коли в нього викладач щось запитав, то він відразу і не зрозумів, що звертаються саме до нього. Тоді з нього сміялася вся група, а Костянтин Миколайович ще довго згадував цей випадок.
З Мариною у них швидко почалися стосунки. Виявилося, що вона приїхала підкорювати обласний центр, але до вишу на бюджет не вступила, ось і вирішила пройти курси та стати провідницею. Дівчина винаймала кімнату в гуртожитку, підробляла офіціанткою у кафе. Стас на той момент навчався на останньому курсі технікуму. От і зустрілися дві самотності. І закохалися.
Стас був єдиним сином своїх батьків. Точніше, у матері – батька не стало, коли йому було 10 років. Мати багато працювала – вона була завідувачкою дитячого садка, при цьому дружина все встигала і вдома: і прибратися, і приготувати, і час приділити синові. Марія Павлівна любила порядок у всьому, вона часто казала синові: «Брудно не там, де прибирають, а там, де не смітять!» Тому якщо він смітив, то повинен був прибрати за собою. Стас непогано вчився, але вступати вирішив до залізничного технікуму – хотів стати машиністом.
Марина теж була єдиною дочкою, тільки мала повну сім’ю: мама і тато. Як вона сама розповідала, працював у них у сім’ї один батько. Мати весь час нездужала. Офіційною версією спочатку було те, що вона виховує маленьку дочку (поки Марина не пішла до 5 класу), а потім – що в їхньому невеликому селі не було гідної її роботи. Ще до заміжжя Олена Миколаївна працювала в продуктовому магазинчику, але зараз там вакансій не було. Йти на місцевий завод чи на птахоферму вона не хотіла: надто важка робота та незручний графік.
– Я не звикла працювати ночами! – казала вона чоловікові. – Не зможу працювати у такому графіку!
– Олено, у нас у конторі якраз прибиральниця потрібна, – якось проговорився чоловік. – Там і графік нормальний, робота не складна!
– Щоб я після торговельного технікуму прибиральницею працювала? За кого ти мене маєш?! – обурювалася жінка. Так і не знайшла вона роботи «до душі».
Якби при цьому вона була ідеальною господаркою, то питань не було б. Однак до домашніх обов’язків жінка теж ставилася без особливого ентузіазму. Вона готувала 5-літрову каструлю борщу – щоб одразу й надовго, на друге найчастіше макарони. Смажила більше котлет – щоб не стояти біля плити щодня. Олена не пекла, посилаючись на те, що їй випічку їсти не можна, а якщо вона пектиме для сім’ї, то не зможе стриматися.
З прибиранням жінка теж не надто старалася – максимум, пропилососить раз на два-три дні. Її чоловік, батько Марини, був людиною спокійною, працював у вагонному депо слюсарем. На роботі зазвичай втомлювався, тож висловлювати претензії до дружини ні часу, ні сил у нього не було. До того ж чоловік любив «відпочити» з друзями, тому був радий вдома і 3-денному борщу – поїв і то добре. Гурманом він не був. У вихідні міг і сам, якщо треба, посмажити картоплі на всю родину.
Найбільше Олена Миколаївна любила дивитись серіали по телевізору – ось це вона не могла пропустити. А те, що пил на полицях завтовшки в палець, її особливо не хвилювало. Марина росла, сприймаючи це як належне. З дитинства у неї склалася така установка, що порядок у будинку – це далеко не найголовніше. Як і те, що готувати можна раз-два на тиждень: головне щоб було, що поїсти. Увірувала дівчина і в те, що її основне завдання – успішно вийти заміж, а далі вже вся відповідальність за сім’ю лягає на плечі чоловіка: його турбота і грошей заробити, і збудувати будинок, і її любити.
Причому, будь-яку: як то кажуть, у горі та в радості, у недузі та у здоров’ї. Тобто, якщо вже вийшла заміж, то чоловік нікуди не дінеться. Можна розслабитись. От Марина і розслабилася. Тільки чоловікові чомусь це зовсім не подобалося – він був зовсім не схожий на її спокійного та терплячого батька.
Коли Марина та Стас одружилися, вони залишилися жити у місті. Спочатку винаймали квартиру, потім взяли в іпотеку невелику двокімнатну квартиру. Марина їздила у поїздки, Стас працював машиністом.
Однак така робота дружини чоловіка не влаштовувала, і в результаті жінка пішла працювати адміністратором у стоматологію: зарплата, звичайно, менша, натомість робота непильна і біля дому. Стас думав, що так дружина матиме більше часу для сім’ї. Часу стало справді більше, однак у їхній квартирі як був безлад так і залишився.
– Марино, ти не знаєш, де моя сорочка, ну, та, в клітку? – питав Стас.
– Ой, а вона у пранні! – Розводила руками Марина.
– Але ти ще минулого тижня говорила, що її випрала! – дивувався чоловік.
– Я забула! Якось забігалася та забула! – винно плескала очима молода жінка.
Звісно, закоханий чоловік уваги на якійсь там невипрані сорочці не зациклював. Марія Павлівна, коли приходила до молодих, звичайно, намагалася якось вплинути на невістку: вона не могла собі уявити, як у такому безладді можна жити.
– Марино, – казала вона молодій жінці, – тобі самій не набридло – бруд всюди! Сковорідка вся брудна, на чашках наліт, пил на полицях, а підлогу ви мили колись?
– Підлогу мили минулого тижня. Ну, або позаминулого. Хіба в нас брудно? Це Ви ще бруду не бачили! – Щиро посміхаючись, говорила Марина, згадуючи, що її мати миє плиту раз на 2-3 місяці, коли вже просто не видно, якого вона кольору. До свекрухи молода жінка ставилася чудово, вважаючи, що підстав для взаємного невдоволення вони не мають.
Марія Павлівна губилася від її щирого подиву, сама мила підлогу, плиту та чашки. «Якщо це влаштовує сина – то чому я повинна переживати?!» – заспокоювала вона себе, намагаючись рідше приходити до молодих. Їй було набагато спокійніше зустрічатися з ними у кафе чи запрошувати до себе у гості. Так мудра жінка зберігала нормальні стосунки із сім’єю сина.
Потім Марина завагітніла. Вагітність проходила важко, тому робити вона нічого не могла. Навіть готувати найчастіше доводилося Стасові. Проте з огляду на самопочуття дружини це було цілком нормально. Та й готувати чоловік любив і вмів: мати свого часу навчила. Народилася Соня, клопоту побільшало. Хоча дівчинка була досить спокійною – наприклад, уночі вона прокидалася лише раз, щоб поїсти, проте Марина зовсім нічого не встигала. Адже з дитиною треба було і погуляти, і пограти, і погодувати… І знову Стас намагався допомогти дружині: і готував, і прибирав, і з Сонею гуляв час від часу. У суботу та неділю з онукою приходила погуляти Марія Павлівна. Таким чином, декрет у Марини проходив стабільно та досить спокійно. Можливо, саме тому, не встигнувши вийти з першого декрету, молода мама відразу пішла до другого.
Михайло народився слабеньким, тому часто нездужав. Нездужала з ним, звичайно, і Соня. До того ж, він був повною протилежністю сестричці: погано спав, погано їв, завжди плакав. З ним Марина вже не могла спати ніч безперервно – вона лягала до 2 годин, а прокидалася о 6-ій. Не плакав малюк лише на руках. Марина носила його по кімнаті і сама мало не плакала. Її змінював Стас, іноді Марія Павлівна. Звичайно, вдома Марина не робила нічого. Це зрозуміло!
Однак синові вже виповнилося 2 роки – а Марина все ще не намагалася налагодити побут. Та й сама вона за ці 5 років декрету перетворилася на неохайну та недоглянуту, вічно незадоволену жінку. Вона, як і її мати, єдину розвагу знаходила у перегляді серіалів, в інтернеті та прогулянках з з такими ж, як вона, молодими матусями. Стас не хотів другої дитини. Принаймні так швидко. Але Марина його вмовила: мовляв, одразу двох піднімати буде легше. Чоловікові доводилося працювати по 12 годин, щоб його сім’я нічого не потребувала. Він втомився і хотів турботи та спокою. Натомість у нього була вічно незадоволена дружина, бардак у хаті та борщ тижневої давнини. Адже йому всього 33! Стас був симпатичним чоловіком, на роботі з ним намагалися фліртувати молоді, гарні та усміхнені дівчата. Він, звичайно, тримався, хоч уже й сам не розумів, за що…
Чоловік йшов вулицею. Він пішов із дому після чергової сварки із дружиною. Просто гучно закрив двері і вийшов на двір. Напередодні він, вирішивши допомогти дружині, приготував плов – Стас любив готувати і із задоволенням робив час від часу. Ідучи в нічну зміну, попросив дружину прибрати каструлю пізніше в холодильник – плов був ще гарячим. Та пообіцяла. Повернувшись ближче до обіду, він виявив каструлю на тому самому місці на плиті. Плов зіпсувався. Плюс до цього: немитий посуд у раковині та обурення дружини: «А я що, все пам’ятати має?! У мене справ…» І так далі, так само. Стас набрав старого друга – вони працювали разом.
Віталік був розлучений, жив сам – Стас йому останнім часом дуже заздрив. Чоловік був вдома і погодився сходити з другом до місцевого ресторанчика – підняти настрій, так би мовити. Вранці Стас прокинувся у чужому ліжку – у розважальному закладі вони зустріли колегу Стаса, Віру. Та давно залицялася до чоловіка, намагаючись з ним фліртувати. Ось і склалося. Стас дивився в стелю. Поруч із ним спала прекрасна юна жінка. У її кімнаті було чисто, а троянди у вазі біля вікна випромінювали тонкий аромат. Стас зітхнув і збирався додому, у свою паралельну реальність.
Марина влаштувала чоловікові сварку, той навіть виправдання шукати не став.
Стас зустрічався з Вірою рік. Він дедалі більше віддалявся від Марини. Дружина, як і раніше, сиділа вдома. Порівнюючи доглянуту цілеспрямовану Віру й Марину, що запустила себе, погрузла в побуті й у дітях, Стас усе більше розумів, що з дружиною в нього майбутнього немає. Він не був готовий жити в сім’ї виключно заради дітей. До дружини він охолодів остаточно.
– Сину, що у вас відбувається? – першою помітила зміни в сім’ї сина мати.
– Все нормально, не нагнітай, – спробував уникнути прямої відповіді чоловік.
– У тебе інша жінка? – у лоб запитала мати.
– Це помітно? – запитанням на запитання відповів той. – А Марина, ось, не помічає…
Марія Павлівна чесно намагалася зберегти сім’ю сина. Вона натякала невістці на те, що довкола Стаса багато красивих жінок, і для того, щоб зберегти сім’ю, потрібно працювати. Насамперед над собою. Марина тільки відмахнулася: «Куди він подінеться?! У нас 2 дітей! Те, що чоловіків не тримають діти, слухати молода жінка не захотіла.
Навіть після цього відхід Стаса став для Марини неприємним сюрпризом. “Нічого, нагуляється – ще повернеться до мене!” – Упевнено говорила вона всім знайомим. І справді вірила в ці слова. Якщо деяким жінкам відхід чоловіка відкриває очі, то Марина продовжувала звинувачувати у всьому тільки чоловіка, не помічаючи своїх недоліків.
… Минуло три роки. Стас з Вірою, як і раніше, зустрічаються, але разом не живуть – чоловік не поспішає вдруге наступати на ті ж граблі. Марині довелося вийти на роботу: касиром до супермаркету.
Зі Стасом вона розлучилася. Точніше, він із нею. Очікування того, що чоловік прийде до неї з вибаченнями, не справдилися. Можливо, вони й помирилися б: Стас все ж таки любив дітей і міг би спробувати почати все спочатку, якби Марина хоч щось для цього робила.
Однак у будинку у тієї, як і раніше, бардак, а сама вона виглядає на 40 років зі своїх 33: така сама недоглянута, неохайна і всім незадоволена. Зі свекрухою Марина не спілкується: вважає, що Марія Павлівна опосередковано винна в тому, що Стас пішов із сім’ї. Іншої думки вона не сприймає. З батьком та бабусею бачитися дітям вона майже не дозволяє. Хоча ті не раз намагалися переконати Марину…
– Мамо, ну чому все так? Чому мені так не щастить? Я була впевнена, що Стас схаменеться, а він навіть і не збирається повертатися! – плакала Марина, вкотре приїхавши з дітьми у гості до батьків.
– Марино, тобі просто не пощастило з чоловіком! Що тут поробиш – такий безвідповідальний чоловік попався! Просто не твій це чоловік, ти зрозумій! – Заспокоювала жінка дочка.
Батько Марини дивився у вікно на невеликий осінній дощ. Він, звичайно, чудово розумів, у чому справді справа, але сказати цього не міг – дочка з дружиною сприйняли б це як образу. І чоловіча солідарність тут зовсім ні до чого.
КІНЕЦЬ.