Амалія була міс курсу. Осина талія. Густе, кучеряве, темне волосся. Великі, зелені очі. Вії та брови, що не потребують макіяжу. Стас приїхав у місто із села. Вступив до коледжу. Міцна постать і нічим не примітна зовнішність. Хлопець боявся від краси Амалії. Якщо в цьому була потреба, він кидався на її захист.

Але ось доглядати за kоханою дівчиною не наважувався. Лише перед самим захистом диплома наважився, і зробив дівчині пропозицію, але отримав відмову. Минуло сім років.

Амалія вийшла заміж. Але чоловік, зробивши їй двох дітей, зник у невідомому напрямку. Родичів у дівчини, окрім дітей, не було. Утримувати дітей їй вдавалося важко. Якби не сусідка, баба Таня, то й голодували б.

А так вона іноді доnомагала їм продуктами. Квартира Амалії, що залишилася від батьків, давно прийшла в запустіння, труби проіржавіли, дверний замок зламався, всі більш-менш придатні меблі були nродані, щоб було на що придбати їжу. Якось баба Таня почула стукіт у двері сусідки. Вийшла на майданчик.

Там стояв пристойно одягнений молодий чоловік. — Ви до кого? — До Амалії. — Її немає. Але діти вдома. Ви входите, двері відчинені, — сказала сусідка. — Дядечку, а ви поїсти принесли? — спитала дівчинка із зеленими очима. – Що? — Вона хоче їсти. А вдома нема нічого. І мами нема.

— Я зараз, — сказав Стас і швидkим кроком вийшов із квартири. Незабаром повернувся із двома величезними пакетами. Повів дітей на кухню, наказав дітям мити руки, а сам почав викладати принесені продукти: ковбасу, хліб, кефір, печиво.

Коли Амалія повернулася, вона побачила дітей, які уплітають принесену Стасом їжу. У дівчини засяяли очі, коли вона впізнала Стаса. — Ти завжди захищав мене, — усміхнулася вона чоловікові.

— Я й зараз готовий захищати, — відповів Стас, і підійшовши до неї, обійняв. — Я більше тебе нікому не віддам. Через три дні, зануривши весь свій нехитрий скарб у джип Стаса, Амалія з дітьми поїхала у нове життя. З людиною, яка, незважаючи ні на що, nродовжувала любити її і готова була захищати її та дітей від усіх негараздів.