У дитинстві я не завжди розуміла, що на день народження або на Новий Рік нам із сестрою дарують абсолютно різні за значущістю і ціною речі.

Батьки завжди їй обирали щось краще, дорожче, потрібніше, а мені іграшки, оскільки я на три роки молодший. І це не змінювалося, незалежно від того, виповнювалося мені сім років чи дванадцять.

Завжди якась дурниця, якісь розмальовки, якісь маркери, якісь гелі для душу з принцесами. А Інні на вісім років телефон перший подарували. І щороку їй його міняли, а мені навіть не завжди давали за нею “доношувати” колишній, вважаючи, що я надто маленька і безвідповідальна.

Інні дарували гарний модний одяг на свята, а мені віддавали її речі, і то далеко не завжди. І так ставилися до нас не тільки рідні батьки, а й бабуся, яка дарувала Інні гроші, а мені книжки “Як вирости леді” або щось подібне.

І тітка з-за кордону Інні надсилала все найкраще, зокрема і рюкзаки, і сумки, а мені діставалися тільки цукерки.

Усі в моїй родині мене якось обділяли, вважаючи, що раз я молодша, мені поки нічого не потрібно.

Найприкріше, що зараз, коли мені двадцять, до сестри таке саме ставлення. Батьки крутяться, бігають навколо, бо поставили собі за мету зробити ремонт у колишній бабусиній квартирі – вони хочуть її подарувати Інні на день народження.

Тоді вона зможе від нас переїхати і стати самостійною. Доходить до того, що вони з мене стипендію вимагають, адже я теж зобов’язана хотіти зробити подарунок сестрі.

А я не хочу. Сама придумаю, що їй подарувати. Чому я останнє на її квартиру віддавати повинна? Мені-то батьки навряд чи подібне коли-небудь подарують. Упевнена, вони перепишуть усе на Інну, вважаючи, що я і так якось переб’юся…

КІНЕЦЬ.