Олена увійшла до квартири подруги з таким виглядом, ніби з нею сталося щось надзвичайне!

— Що трапилося? — сполошилася Ольга, — на тобі обличчя немає.

— Все нормально, — з удаваною байдужістю відповіла Олена.

Вона не любила відвертості, тим більше скаржитися. Подруга чудово про це знала.

— Ну, не хочеш говорити – не говори, — Ольга знизала плечима, — може, кави?

— Краще чогось міцнішого. Знайдеться? — все ще тримаючи марку, відповіла гостя.

— Знайдеться, — усміхнулася Ольга і дістала пляшку, подарованого їй колись колегою, міцного напою…

Випивши чарочку, Олена несподівано видала:

— Я взагалі-то порадитися прийшла. Боюся палицю перегнути. А ти в мене пані розважлива…

— Ой, Ленко, годі вже здалеку заходити, — Ольга сіла ближче, — розповідай.

— Легко сказати… Не знаю, з чого почати…

— Почни спочатку…

— Гаразд. Тільки я маю заздалегідь вибачитися: пробач, що вивалю на тебе свою проблему. Просто ума не докладу, що робити.

— Ленко, ну годі вже. В котре ж по пораду прийшла, нічого не сказала, а вже вибачаєшся. Та я рада буду, якщо зможу допомогти…

— Тоді слухай. Пам’ятаєш мою свекруху?

— Галину Іванівну? Звісно пам’ятаю. Прекрасна жінка. Вона, наскільки я пам’ятаю, тобі завжди подобалася.

— Подобалася… Коли жила окремо… А тепер ця прекрасна жінка живе з нами і перетворила наше життя на справжній кошмар.

— А чого раптом вона переїхала?

— Після того як не стало свекра ми з чоловіком вирішили, що так буде краще. Ну, щоб вона легше пережила втрату, не почувалася самотньою.

— Ну, правильно.

— Правильно-то правильно, але за той час, що вона живе з нами, ми стали найлютішими ворогами.

— Та годі, подруго. Ти ж доросла жінка, а не дівчинка вісімнадцятирічна. Невже не змогла зі свекрухою стосунки вибудувати?

Ніколи не повірю.

«Прокляття» родинних таємниць

— Справа не у стосунках, а в її дурній звичці все всім розповідати. Щоб у домі не сталося, за дві години про це знає вся округа. Вона буквально сідає й обдзвонює всіх своїх знайомих.

Розповідає все докладно, в деталях, з охами й придиханнями. Посварилися ми з чоловіком – вона тут же подружок до відома ставить.

Премію отримали – обговорює зі сторонніми, як і куди потрібно її витратити. Плануємо щось, тільки намітили, а вже всі про все знають. Ну, ти ж знаєш, як я не люблю ці пересуди!

Сама, поки результату не доб’юся, нікому про свої плани не розповідаю. А тут… І доньці дістається.

Тільки Іринка нового хлопця знайшла – бабуся вже його кісточки по телефону перемиває. Або обговорює з подругами, у чому вона ходить, з ким дружить, яку музику слухає.

Навіть я в її справи не лізу, а Галина Іванівна – запросто!

Ну, гаразд, підказала б щось онучці, так ні. Сяде на телефон і поливає її з подругами як завгодно.

І навіть не ховається! Піде до своєї кімнати і говорить голосніше, щоб ми чули…

— То скажи їй, щоб припинила це робити, — запропонувала Ольга.

— Думаєш, не говорила? Сто разів! А вона оченята невинні зробить і запитує: «А що такого? Можу я з подругами поспілкуватися?

Чи я у в’язниці?»

Тож марно з нею про це говорити.

Вона не розуміє або не хоче розуміти, що нам не подобається, коли наші сімейні проблеми, хвороби чи фінансові складності обговорюють усі, кому не лінь.

— Тоді не кажіть їй нічого.

— Пробували. Шепотілися по кутках. Так вона ображається, мовляв, ви мене за людину не вважаєте, не поважаєте, все приховуєте, ніби я чужа.

Дійшло до того, що вона почала підслуховувати! Ось учора. Уяви тільки: субота, хочеться повалятися, відпочити. Чоловік виявив бажання каву в ліжко принести. Встав, відчиняє двері спальні й… Ти не повіриш!

Під цими самими дверима на маленькому пуфику дрімає його матуся! Заснула, доки підслуховувала!

— Цікаво, що вона хотіла почути зі спальні? — розреготалася Ольга.

— Здогадайся з трьох разів! — навіть не посміхнувшись, відповіла Олена, — тобі смішно, а я одразу зрозуміла, звідки у її останніх висловлювань по телефону ноги ростуть.

— Яких висловлювань?

— А таких: «Казала я йому, що холодна ця Оленка, безчуттєва, що не пара вона тобі. Не послухався, одружився. Ось і мається тепер. А вона – не приголубить його, не приласкає. Такими темпами він скоро іншу собі знайде. І правильно зробить!»

— Це вона про тебе такі гидоти по телефону говорить?

— Ну так. Я сама чула. Вона ж голосно говорить, не соромиться. Може, думала, що мене вдома немає, а, може, спеціально, щоб образити сильніше.

— Так, — похитала головою Ольга, — навіть не знаю, що тобі порадити. Не виганяти ж її насправді? Мати все-таки.

— Виганяти – не вихід, а терпіти все це – немає сил, — сумно промовила Олена, — залишається одне – розлучатися.

— Ти з глузду з’їхала? Через це розлучатися?

— Та ні, це я так, до слова, — мало не розплакалася Олена, — дістала…

Хитрий план та несподіване рішення

— Треба щось придумати, — Ольга хитро примружилася, — ну, щоб вона злякалася і перестала це робити.

— Що, наприклад? — стрепенулася Олена.

— Ну… треба, щоб вона щось таке ненароком почула, що відіб’є у неї всяку охоту вибовтувати сімейні таємниці.

— А це — думка! — зраділа Олена…

Увечері вона поділилася своїми планами з чоловіком. І він з ними погодився: йому теж поведінка матері не подобалася, і з дружиною набридло сваритися з цього приводу.

Діяти вирішили, не відкладаючи в довгу скриню…

Одного з найближчих вечорів подружжя спеціально затіяло «сварку» в спальні. Галина Іванівна, зрозуміло, прислухалася…

— Я втомилася це терпіти, — говорила Олена.

— Говори тихіше, мама почує, — просив син.

— Вибирай: або вона, або я! Зрештою у неї є своє житло!

— Я не можу виставити матір з дому, як ти цього не розумієш? — відбивався син.

— Я все розумію, — продовжувала Олена, — але і ти мене зрозумій! Мені набридло, що всі все про нас знають! Я коли по вулиці йду, мені здається, що люди (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) шепочуться у мене за спиною. А твоїй мамі наплювати на мої почуття! Все! Даю тиждень на роздуми. Якщо вона тут залишиться, піду я…

Все стихло…

Галина Іванівна тихенько прошмигнула до своєї кімнати. Як же вона розсердилася!

«Ось негідниця! — думала жінка, — вижити мене задумала! Ну вже ні! Додому я не поїду! Що я там буду робити зовсім одна?»

Від образи Галина Іванівна навіть заплакала.

І тут її накрили спогади про те, як добре вона спілкувалася з родиною сина, коли чоловік був живий.

Як син, невістка й онучка приїжджали в гості, як підтримали, коли чоловіка не стало…

Самі запропонували, щоб вона пожила з ними… І ось тепер Олена хоче піти з сім’ї…

Покинути її сина… Позбавити його доньки, а її, бабусю, – єдиної онучки… І все через що? Через дурні телефонні розмови…

Ні, вона цього не допустить…

***

Новий початок

Вранці, як ні в чому не бувало, Олена покликала всіх снідати. Коли сирники були з’їдені, а кава випита, заговорила бабуся:

— Синку, Оленочко, і ти, онученько, тільки не ображайтеся… Я хочу поїхати…

— Як поїхати? — Олена насилу приховала свою радість, — чому?

— За домом я засумувала. Все-таки пів життя там прожила… З татом. Ви не хвилюйтеся, зі мною все буде гаразд. А влітку – в гості приїдете… як раніше. Адже приїдете?

— Звісно приїдемо, мамо, — чоловік Олени підійшов до матері, обійняв, — тільки ти подумай: чи не рано тобі повертатися? Як ти там будеш зовсім одна?

— Ну, чому одна? У мене там сусіди хороші, подруги. І ще… Я тут подумала… Може, ви мені собаку купите? Я гуляти з нею буду, піклуватися. Все веселіше.

— Собаку? — син щиро здивувався, а потім навіть зрадів, — звичайно купимо! Коргі! Як у англійської королеви!

— Прекрасно! — посміхнулася Галина Іванівна і, примружившись, подивилася на невістку, — сподіваюся ця порода не дуже брехлива? Сусідів своїм гавкотом не замучить?

— Ну що ви, Галино Іванівно, як можна?

— Олена відмінно зрозуміла натяк, — вона дуже добра і мудра. Це наша улюблена порода…

Так почалася нова сторінка життя цієї прекрасної родини. Адже чим ділі, тим рідніші, чи не правда?:)