Мені 22 роки, а моєму чоловікові 25, зустрічаємося ми рік, але за цей рік його мама всю мене катувала. Причому, відкритого конфлікту з нею не було. З перших днів намагалася бути собою з нею, та й більш-менш їй сподобатися, що дуже дарма.

До мене мій хлопець був у стосунках 3 роки. Через місяць наших стосунків зізнався, що мати казала йому: «Тобі не шкода той час, що ти витратив на колишню дівчину?». З цього моменту пішла одна ненависть, потім я йому одну річ купила, так вона вчити мене стала, сказавши: нічого купувати одяг, йому що, одягати нічого, чи що? Та й ти витрачаєшся».

На це я їй спокійно відповіла, що це, мовляв, моя справа, я останній шматок від себе не відірвала. У них у сім’ї з батьком машина спільна, батько у вічних відрядженнях, то мати постійно вимагає забирати її з роботи, відвезти пакети і це щодня протягом кількох місяців, і не важливо їй, що він може взагалі машину не брав.

Вона звикла, що тільки вона і вона, так я йому почала говорити, коли це вже закінчиться. Начебто вирішили проблему, але потім був момент, де вона захищала у скандалі колишню дівчину мого хлопця, на нього кричала, що ми зганьбилися з ним, хоча ці розбірки з його колишньою я влаштувала, бо вона стала втручатися у наші стосунки.

Після цього його мама взагалі для мене зрадницею стала. Далі гірше, вона почала говорити щось, сварки у нас почалися, щодня лаємося, а в них мирно все, хоч у нас все завжди навпаки було. Я взагалі не знаю, що робити. Вже й по-хорошому з нею й уваги не звертала, нічого не допомагає. З усіма мамами моїх друзів, мого колишнього ми у найкращих стосунках. Вони завжди раді.

Справа йде до весілля, і я розумію, що ми не зможемо грати нормальне весілля, тому що сватання я не хочу робити і на весіллі, щоб вона мені хустку на голову зав’язувала, і благословення давала я теж не хочу. Мене навіть зараз трясе від злості і ненависті до неї, двоособлива, треба було в рік Щура їй народитися, не можу терпіти таких людей.

Я надто прямолінійна. Я намагалася її поважати просто тому, що вона мені коханого народила, але скільки вона зробила за цей рік, хто б знав.

Розумію, що і його розривати не можна, але я відразу сказала, навіть якщо вечір зробимо, а не весілля, після я до неї ходити не буду, то йому не подобається такий розклад, я кажу, що не збираюся брехати і посміхатися людині, яка ось так до мене ставиться. Загалом, може, у когось було таке?

КІНЕЦЬ.