Спокійно жили, доки не вирішили зробити добру справу. Звичайно, воно вийшло нам з чоловіком боком.

З братом і батьками він тепер посварився, а я у свекрухи найгірша і наймеркантильніша, ще й по грошах влетіли. З рідними більше справ мати ніколи не стану!

У нас із чоловіком дві квартири – одна моя, отримана у спадок, та друга, яку ми з чоловіком купили в кредит разом. Коли ми стали сім’єю, то жили в моїй квартирі.

В принципі, в моїй двокімнатній було все добре, але дуже далеко вона розташовувалася. До роботи доводилося добиратися з пересадками, а транспорту в нашому напрямку небагато.

Ми замислювалися про покупку іншої квартири, але далі думок справа не заходила, бо зрозуміло, скільки потрібно було накопичувати.

Вішати собі таке ярмо на шию не хотілося, адже спочатку довго й болісно довелося б збирати на перший внесок, а потім ще щомісячно платити.

Допоміг випадок – мамі чоловіка залишилася спадщина, яку вона продала, а гроші поділила між синами. Сума вийшла не астрономічна, звичайно, але цілком солідна.

Питання про купівлю житла знову ми почали розглядати. Мої батьки теж дали нам грошей, і ми таки взяли в кредит.

Брали відразу трикімнатну, невелику, відносно недорогу, але дуже затишну. Завдяки вагомому першому внеску щомісячний платіж вийшов цілком посильний.

Все підрахувавши, ми вирішили закривати кредит достроково. Для цього на кілька років ми забули про відпустку та надмірність, здавали мою квартиру, але в результаті впоралися з кредитом.

Все складалося якнайкраще – коли залишалися останні платежі, я з’ясувала, що чекаю дитину. Ми були щасливі!

Кредит закрито, у нас своя трикімнатна квартира, для майбутньої дитини теж є квартира, можна безстрашно йти в декрет – зарплати чоловіка та грошей зі здачі моєї квартири має вистачити на гідне існування.

Але все було б надто добре, щоб тривати довго. Я ще не встигла вийти в декрет, як до нас у гості прийшла делегація в особі свекрухи та молодшого брата чоловіка.

Виявилося, що брату з його сімейством ніде жити, з орендованої їх витурили, теща живе далеко, а зі свекрухою його дружина не може порозумітися.

Тепер вони просять, щоб ми їх пустили пожити в другу квартиру. Обіцяють платити вчасно, дотримуватись порядку, не напружувати сусідів.

Чоловік сказав, що квартира моя, тому вирішувати маю я. Ми вирішили взяти тайм-аут, щоб все зважити та подумати.

Мені брат чоловіка не подобався, на мій погляд, він надто інфантильний, як і його дружина. З ними спілкуєшся, якщо не знати, що людям під тридцять років, то складається враження, що говориш із підлітками. Але при цьому вони вже мають двох маленьких дітей.

Свою частину від грошей, які синам виділила свекруха, брат витратив на машину. При цьому жили вони на орендованій квартирі. Чоловік йому радив теж взяти кредит, щоб був свій кут, але брат пропустив повз вуха.

– Та що ми там візьмемо? Однокімнатку? На більший внесок у нас не вистачить. А що мені з двома дітьми така маленька? – говорив він, граючи ключами старої іномарки.

Як на мене, то можна було б почати й з одної, зате своє, а не по чужих кутах поневірятися. Але справа їхня, ми з чоловіком переконувати когось не стали, своїх турбот вистачало.

І ось тепер ми повинні пустити його з сімейством до нас, тому що їм ніде жити. Ідея мені не подобалася, їхня безвідповідальність мене відштовхувала, але чоловік умовив піти назустріч, таки рідний брат. Я здалася.

Пішла я в декрет, народила донечку і на якийсь час віддалилася від теми фінансів, витрат та іншого. Вся моя увага зосередилася на дитині.

Чоловік про жодні проблеми не говорив, а я особливо не вдавалася в подробиці. Думала, що дрібницями забивати голову не хочу, а про щось серйозне мені чоловік розповість.

Але розповіли мені через пів року в компанії, що управляє. Зателефонувала мила жінка, спитала, чого це я борги з комуналки накопичую.

Сказала, що якщо протягом тижня не погасимо борг, то вони підуть до суду. Я була в шоку, бо комуналку мав платити брат чоловіка.

Після детальної розмови з чоловіком з’ясувалося, що він теж був не в курсі того, що відбувається.

Брат казав, що все сплачує вчасно. А ще з’ясувалося, що за оренду житла вони віддають значно менше обумовленої суми.

– Ну не злись, нам же вистачає на все, мені на роботі зарплату додали трохи. А їм зараз і так складно, ось я і вирішив, що нічого не станеться, якщо вони платитимуть менше, – виправдовувався чоловік.

Але про те, що ще й борг із комуналки збирається, він не знав.
Подзвонив братові, дав тиждень на погашення заборгованості, інакше їм доведеться з’їжджати.

Звичайно, жодних грошей у них не було, про що нам відразу було заявлено. Проте була впевненість, що рідний брат не виставить їх на вулицю з дітьми. Брат не виставив, натомість це зробила я.

Нині все це пресвяте сімейство живе зі свекрухою, поливає нас із чоловіком брудом і вважає, що ми дуже погані.

Своєї провини вони не бачать ні в чому. Подумаєш, якийсь там багатотисячний борг, подумаєш, жили в чужій квартирі за копійки, подумаєш, жили неохайно так, що частину шпалер довелося переклеювати.

Свекруха ще й захищає їх – там же діти, тому вони можуть і не платити, і псувати чуже майно, мабуть. До речі, ні борг із комуналки, ні за зіпсовані речі та шпалери гроші нам ніхто так і не віддав. Довелося самим платити та ремонтувати.

Тепер там живуть інші люди, які справно платять встановлену ціну та акуратно надсилають мені чеки оплачених квитанцій. Урок на все життя – не мати справ із родичами.

Коли я закінчила школу і подалася до університету, навіть уявити не могла що мене чекає попереду. Але насправді самим найстрашнішим виявилося не навчання, не життя окремо від батьків, навіть не

Я досягла всіх цілей, які я ставила перед собою із самого свого народження. Я не загадувала собі бути багатою, мати три вищі освіти або їздити раз на пів року за

Разом з чоловіком вже 10 років. Коли одружилися, мені було 26, а йому – 44. Пристойна різниця в віці мене не бентежила. Я була задоволена своїм вибором: він стрункий, розважливий