Слава не розповідав мамі, що в батька інша жінка. Розповідав він про інше: про те, що в інституті не ладиться, бо викладачу з філософії Олегу Петровичу Славко не сподобався з першого дня.

Що сусідка Ліна не звертає на нього уваги, хоча він щоразу намагається з нею поговорити й бабусі її допомагає продукти з магазину нести, що вивчив нову пісню на гітарі й навіть зіграв їй цю пісню, правда, збився один раз, але мама все одно не помітила.

Жінку звали Інга. У неї було гарне, але зле обличчя, доглянуті руки з довгими нігтями й старенька деренчлива Тойота, яку вона мріяла замінити на кращий автомобіль, про що неодноразово натякала батькові.

Батько поки тримався, але Слава бачив – ще трохи, і буде нова машина.

— Дім ось закінчу будувати й куплю, — зазвичай говорив він.

Через цей дім Інга й поклала око на батька, Слава був у цьому впевнений. Взагалі тата не можна було назвати ловеласом, та й багатим він не був – дім будував сам, своїми руками.

Заробляв непогано, але все в дім і вкладав, а Інга, схоже, цього не розуміла.

Слава здогадався про це з того, як вона дивувалася, що вони жодного разу не були в Туреччині чи Таїланді, з того, як вона розкидалася татовими грошима, вважаючи його гаманець бездонним.

Одного разу батько сказав прямо при Інзі:

— Ось добудую дім і на Славка оформлю, а то мало як воно обернеться.

На обличчі в Інги з’явилася така гримаса, що просто дивно, як батько цього не помітив.

При самій Інзі Слава не став про це говорити, але пізніше, ввечері, зазирнув до батька в кабінет, де він зазвичай працював перед сном.

— Тату?

Але в кабінеті його зустрів не тато – з-за стелажа вийшла Інга, абсолютно гола, і Слава замер як укопаний, не в змозі навіть поворухнутися.

Він думав, Інга зніяковіє, але вона лише струснула довгим волоссям і сказала:

— Стукати треба.

Фарба вдарила Славі в обличчя, і він вискочив з кабінету як ошпарений.

Перед очима так і стояв образ Інги, як він не намагався його прогнати – на вулицю навіть вибіг, щоб охолонути. І, як на зло, зіткнувся з Ліною – вона йшла додому, тримаючи в кожній руці по пакету з продуктами.

— Привіт! Може, допомогти?

Ліна зміряла його звичним холодним поглядом і нічого не відповіла. Ось чому вона завжди така?

З батьком поговорити так і не вдалося.

Через кілька днів він стояв на зупинці й чекав автобуса, коли помітив її машину. Він ще здивувався – що Інга тут робить?

Навіть подумав, що приїхала його зустрічати – зранку лив дощ, та так, наче там, на небесах, зірвало кран, а в ЖЕКу, як завжди, аврал і нікому полагодити. Але тут же Слава помітив Олега Петровича, який біг через дорогу до автомобіля, прикриваючись папкою.

Коли він сів до Інги в авто й потягнувся до неї своїм щетинистим обличчям, всередині у Слави спалахнула лють: як вона може крутити інтрижки за спиною у батька, та ще й із таким огидним типом? Він сьогодні ж усе розповість батькові!

Батько вислухав його спокійно, наче в Славиних словах не було нічого компрометуючого Інгу. На її обличчі теж жоден м’яз не здригнувся.

— Спочатку в кімнату до мене вривається, коли я не одягнута, потім небилиці про інших чоловіків розповідає, — хмикнула Інга. — Юро, та твій син збожеволів на мені, схоже.

В обличчя Славі вдарила фарба, коли батько подивився на нього здивовано й запитав:

— Це правда?

— Що? — ще більше червоніючи, вибухнув Слава.

— Ти заходив до Інги в кімнату?

— Я просто…

Йому стало зрозуміло, що виправдовуватися марно й що батько все одно повірить їй, а не Славі.

Він різко відсунув стілець і пішов геть із цього дому, де тепер усі були проти нього, навіть батько.

На вулиці все ще було похмуро, хоча дощ припинився. Слава швидко крокував до зупинки, шкодуючи, що не надів куртку – стало зовсім холодно, не вистачало ще застудитися.

Він дивився під ноги, намагаючись не наступати в калюжі, тому не помітив Ліни, яка йшла назустріч, мабуть, якраз від зупинки.

Він зачепив її плечем, невдоволено буркнув «вибачте» й тільки після цього роздивився, кого штовхнув. Жалість накрила його крутою хвилею, і він, обернувшись, закричав:

— Вибач, я, правда, ненавмисно!

Але Ліна навіть не подивилася в його бік…

Мама вислухала Славу, і від цього йому стало легше. Він не говорив їй про Інгу, ні – просто розповідав про звичайні свої справи, про те, як невдало вийшло з Ліною, ну й згадав, що тато його не розуміє, став чужим і незрозумілим.

Хоче он дім на Славу переписати, наче Славі це потрібно. А йому потрібно, щоб його слухали, та й усе.

З того дня Слава намагався рідше бувати вдома – зрозумів, що в будь-якій битві з Інгою він програє.

Що й казати: та обплутала батька, міцно причепилася до нього, говорила, що любить, хоча Слава їй не вірив – усе, що вона любила, це гроші.

Він став прогулювати пари, і про це теж не розповідав мамі, знав, що вона засмутиться.

З філософом, який крутив інтрижки з Інгою, стало зовсім погано – якщо раніше тільки він чіплявся до Слави, то тепер Слава сам йому спеціально грубіянив, хоча приятелі намагалися його смикнути.

— Ти чого домагаєшся?

А Славі було все одно, що він втрачає?

Батько, коли дізнався, що Славу відрахували, страшно кричав.

А Інга сиділа з непроникним обличчям, але, коли вони зіткнулися поглядами, він побачив, як у неї в очах блиснуло зловтішне торжество.

— А ти Інзі своїй спасибі скажи! — зло крикнув Слава. — Це через її коханця мене вигнали!

І після цих слів батько вдарив його – вперше в житті, навіть у дитинстві він ніколи Славу пальцем не чіпав.

— Дім на неї перепиши, — тільки й сказав на це Слава, розвернувся й пішов.

Це сталося за тиждень до того, як Слава мав їхати – вже й повістка на руках була, і проводини призначені.

Він був на кладовищі – прощався з мамою, пояснював їй, що доведеться служити, але потім він обов’язково відновиться й довчиться, отримає диплом, як вона хотіла.

Телефон задзвонив невчасно, і він би не став його брати, але тут ніби мама сама йому сказала – візьми слухавку, синку…

Це дзвонив батько. І голос у нього був наляканий, чужий.

— Славко, ти де?

— У мами.

— Слава Богу, я боявся, що ти вдома!

— Вдома?

— Наш дім, Славко, горить…

Поки їхали пожежники, сусіди на чолі з батьком самі намагалися зупинити вогонь.

Попри всю метушню, Слава помітив, що в натовпі помічників була й Ліна – вона носила воду відрами зі свого дому, подавала їх чоловікам і тут же бігла назад з порожніми, міняючи їх у бабусі на повні.

І не було в її очах страху, як у деяких, що (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) юрмилися поодаль і боялися підійти до вогню ближче.

Коли вже приїхали пожежники, Слава знайшов Ліну й сказав:

— Дякую за допомогу, я завжди знав, що ти така.

— Яка?

Її голос прозвучав м’якше звичайного, ніби ця пожежа розтопила, нарешті, її серце.

— Смілива й великодушна.

Ліна засміялася. І сміх у неї був приємний, легкий, як спів ранкових птахів.

— Скажеш теж… І звідки ти знав, ми ж не знайомі зовсім.

Слава зніяковів, але очей не опустив.

— Я давно за тобою спостерігаю, — зізнався він.

— Навіщо?

— Ти мені подобаєшся.

Ліна раптом посерйознішала й опустила очі.

— Мені не можна.

— Що не можна?

— З хлопцями зустрічатися.

— Це ще чому?

— Хворію я.

Але Славу ці слова не налякали.

— І що? Так кажеш, ніби прокажена.

— А хіба ні?

— Ні.

Він дивився їй в очі, рішуче й безкомпромісно.

— Я через тиждень йду в армію, — сказав він. — Але якщо ти дочекаєшся, я одружуся з тобою, зрозуміла?

Ліна знову засміялася, але чомусь Славі здалося, що цей сміх більше схожий на сльози…

І все сталося саме так, як Слава й обіцяв: повернувшись з армії, він відновився в інституті, допоміг батькові відбудувати дім і одружився з Ліною.

Бабусю вони забрали з собою – а навіщо такий великий дім, якщо не для всієї родини?

Поки Слава був в армії, батько й так уже здружився з (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) майбутніми родичками – допомагав їм, чим міг, вечорами пив чай із Ліниною бабусею й обговорював ціни та політику, а то з молодими про це не поговорити, у них своє на умі.

Через цю бабусю батько Слави й познайомився з Катею – та була медсестрою, приходила уколи робити.

І була ця Катя простою й доброю жінкою, про неї Слава одразу мамі розповів.

Напевно, їй було не особливо приємно, але все ж Слава був упевнений, що вона пораділа за тата – з Катериною він був щасливий.

А Інга…

Вона, як дізналася, що тепер усі гроші знову на дім підуть, і не бачити їй ні нової машини, ні шикарного життя, пішла від батька.

Той, звичайно, засмутився, прикипів він до неї, точніше, до її краси, і Слава його за це не картав – що й казати, гарна вона була жінка, хоч і зла.

Одного разу, через два роки, Слава зовсім випадково зустрів її – прийшов аналізи здавати в медичний центр, а вона там на рецепції стояла, тягнула нафарбовані губи в удаваній усмішці.

У цей центр Слава більше не ходив, але за Інгу порадів – може, робота їй на користь піде, не всі ж із мужиків гроші тягнути.

А аналізи він не просто так здавати ходив – попри всі страхи Ліни, він вирішив, що пора, щоб у їхньому великому домі з’явився дитячий сміх…

КІНЕЦЬ.