Спочатку не стало батька, а незабаром за ним відійшла і мама, настав час обговорити з братом долю батьківської квартири
Зазвичай батьки більше люблять молодших дітей у сім’ї. Але у моєму випадку все було навпаки. Старший брат, з яким у нас різниця у 8 років, був у нас балованим. Йому дозволялося все, і він активно користувався цим.
Займався спортом, мав багато друзів, взагалі все дитинство я йому мовчки заздрила. Повна дівчинка, з якою навіть мама та тато розмовляли крізь зуби. Ну що вдієш, не можна ж змусити себе любити, вірно? Зате можна своєю завзятістю змінити ситуацію докорінно, хоча для цього і потрібен час.
Влад закінчив школу без поганих оцінок лише тому, що весь педагогічний склад його любив. Я це знаю лише тому, що практично всі вчителі, коли я росла та навчалася, нас порівнювали. Таке почуття було для дівчинки моїх років. Ну та гаразд. Це вже у минулому.
Загалом після школи брат вступив до інституту, але потім сам благополучно звідти пішов. Чому? Тому що знайшов собі наречену. Слово честі, красивішої і більш недалкої дівчини я, напевно, у житті своєму не бачила.
Як би там не було, у них все закрутилося, як то кажуть, по-дорослому. Влад узяв себе в руки і замість того, щоб пропадати з друзями, почав ходити на роботу. Я навіть зараз згадую, що батьки, поки я була з ними вдома, ніби грали в мовчанку. Але в ті рідкісні хвилини, коли брат з’являвся вдома, все начебто розквітало і мама з татом ставали нормальними людьми.
Але мені до цього справи не було. Я завжди була зубрилою, так що книги були моїми вірними друзями. А що робити, якщо інших варіантів немає?
Як я вже сказала, Влад знайшов собі роботу і став серйознішим. Через якийсь час він перестав з’являтися вдома і винайняв житло собі та своїй подрузі. Однак у «раю» все було не так уже й однозначно. Раз на кілька тижнів брат приходив ночувати додому злий і часто напідпитку.
Батьки його ні про що не питали, але він завжди повертався назад. Як я тепер можу припустити, його дівчина настільки виносила йому мозок, що він просто не міг перебувати з нею в одній квартирі. Ніколи не розуміла, як можна бути таким чутливим?
Час минав, і Влад зрештою здався. Вони прийшли якось удвох до нашої двокімнатної хрущовки і з важливим виглядом оголосили, мовляв, усе. Тепер вони вже остаточно дорослі і одружуватимуться.
Мама того вечора мало не літала. Батько теж сміявся, обіймав усіх поспіль. Загалом, свято було не гірше за Новий рік. Швидко накрили на стіл, посиділи. Брат навіть тоді зі мною обіймався, наскільки він був щасливий. До цього ми або сварилися, або ігнорували одне одного.
Наскільки я зрозуміла, весілля сплатили наші батьки, бо з боку нареченої прийшло лише кілька подруг. Ну та гаразд, ніякого шику не було. Відзначали у кафешці, у сусідньому дворі.
Я вже не пам’ятаю, якою була сама вечірка, але пам’ятаю, що салютом ми потрапили комусь якраз у вікно. А потім гості почали розходитися, і так мій брат став одруженим. Я на той час навіть подумати про те, щоб бути з чоловіком, не могла. Зайва повнота та погляди на життя мені цього не дозволяли.
Потім, за 4 роки, у брата народилася дочка. Її назвали Вікторією. Дуже мила дитина, з величезними очима та зовсім-зовсім тиха. На превеликий жаль усієї нашої родини, дівчинка була небажаною для власної матері. У братової дружини почалися щоденні істерики, сльози. Мабуть, щось із нервами. І, зрештою, вона подала на розлучення і пішла з родини.
Все сталося якось миттєво. Ділити їм з братом не було чого, так що вона просто розчинилася в міській метушні. На той момент мені навіть було якось шкода Влада.
Він, до речі, попри свою вдачу, був морально просто розчавлений. Відхід колишньої дружини став для брата критичним. Та й бути самотнім татом людині, яка в цьому всьому нічого не розуміла, загалом, це складно.
Не те щоб я якось перейнялася до нього сестринською любовʼю або тим більше почала шкодувати, але допомогти мені йому захотілося. Так що я просто стала приходити після роботи до них у квартиру і няньчитися з малюком. Мені це було на радість, зізнаюся чесно.
Брат перебудував свій робочий день і почав виходити у нічні зміни. Так що вдень він був батьком, а ввечері, коли він виходив і приходила я, для Віки я була замість матері.
Так ми прожили кілька років. Я за цей час встигла непогано влаштуватися і теж почала жити сама. Буквально одна. Не зрозумійте мене неправильно, я не хочу скаржитися чи скиглити, але мені так тепер комфортно. Я намагалася зав’язати якісь стосунки, але нічого не виходило. І я змирилася, тож цю сторінку в житті можна сміливо перегортати.
Через хворобу спочатку пішов батько. Мама поплакала півтора роки і теж відійшла. Лікарі сказали, серце. Але мені здається, справа була у звичайній скорботі. Так вийшло, що після похорону вранці мені треба було терміново їхати на роботу. І тільки ввечері я змогла звільнитися, і те, щоб швидко перекусити і поїхати до брата, стежити за маленькою Вікою, яка вже встигла підрости. Але брат виявився не одним, а з кількома нашими далекими родичами, яких я зовсім не пам’ятала.
Вони тихо розмовляли минуле, згадували наших батьків. Загалом, робили все, як це потрібно. Але ось хтось підбадьорив Влада тим, що він нарешті зможе переїхати до батьківської квартири. Зможе економити гроші на дитину і взагалі, навіть у цій ситуації не варто сумувати. Я слухала це і прямо відчувала, як люди дивляться крізь мене, наче я якась тінь. Начебто просто зайва людина, хоч це були і мої батьки теж! Але я замовкла, щоб потім поговорити з братом особисто.
Вночі мені наснився брат. Я й подумала, до чого сниться рідний брат? Напевно, до серйозної розмови. Тягнути більше не можна.
Наступного дня я раніше пішла з роботи, добре перед цим подумавши. І ось яка розмова у нас вийшла. Я спитала у брата, як ми ділитимемо квартиру.
Йому не було що відповісти, і я була готова до цього. Так, ми можемо просто її продати, а гроші поділити. Вони зайвими не будуть нікому. Або зробимо по-моєму. Я хочу, щоб брат переїхав із орендованої квартири, але щоб Віка, хоч би 10 днів на місяць, жила в мене. Щоб я могла грати з нею, виховувати у нормальних умовах.
У мене хороша квартира, частину роботи я можу брати додому, із цим проблем не буде. Плюс я вмію готувати, і в мене дитині буде краще. Не можна ж їй постійно харчуватися нашвидкуруч приготовленою куховарством холостяка. На “подумати” у Влада є місяць.
Наразі залишилося півтора тижні. Не скажу, що він у захваті, але ми домовилися зустрітись наприкінці заданого терміну. І я думаю, у мене є всі шанси виростити Віку чудовою людиною. На жаль, брат на це не здатний. До осуду з боку я готова, ви вже повірте. Але сподіваюся, що Влад зробить правильний вибір.
КІНЕЦЬ.