Вийшла заміж у 24 роки, чоловік на 8 років старший (прожили 3 роки). Майже одразу почалися проблеми, випливли старі та з’являлися нові борги.

Він брав під розписку, влазив у дрібні позики під величезні відсотки (у банках йому вже давно не давали гроші), шукав людей, які купували у нього мобільні телефони або планшети, які він брав на виплати.

Спочатку намагалася допомогти, гасила дрібні позики, віддавала із зарплати по трохи борги, але це як снігова куля, мій уже колишній чоловік так і не зупинився.

Він ховався, змінював номери телефонів, відключав телефон, і банківські працівники почали діставати мене, просто дзвонили, знаходили через соціальні мережі, але все одно приємного мало, жила в постійному страху, могли стукати в двері, бо чоловік, якщо починали дзвонити в неї чи стукати не відкривав.

Почала боятися всього, перестала спілкуватися з друзями та подругами, бо таке розповісти нікому не могла, навіть батькам своїм та сестрі нічого не говорила. При тому, що у нього заможні батьки, але й їм уже набридло його витягувати з цих проблем і вони не допомагали.

А потім настала крапка кипіння, я пішла, повернулася до батьків.

Спочатку було дуже важко, думала як він там, а через пару місяців відпустило, почала спокійно спати, подала на розлучення, кредиторам відповідала, що не живемо разом і розлучаємося, всі від мене відстали, почала знову спілкуватися з друзями та просто людьми.

Через два тижні після розлучення познайомилася з чоловіком, через рік вийшла заміж та щаслива.

Згадую минуле життя і мені соромно, що я дозволила на собі так їздити, що три роки я «дівчинка після університету» годувала, одягала дорослого чоловіка.

Мені соромно, що я так довго терпіла всі ці вибрики, мої батьки і навіть близькі подруги так і не знають причини розлучення.

Так що в таких випадках потрібно йти не думаючи, ніяке кохання цього не витримає, тим більше що в нього це просто паразитизм.

КІНЕЦЬ.