Галина зустрічалась зі Сергієм ще зі школи.

Мріяли про весілля, щасливе життя, діточок, проте все змінилось в одну мить. Дорожня пригода забрала життя юнакових батьків і докорінно змінила його життя.

” Поки нехай живе з бабусею і дідусем, а там заберемо його до себе,” – сказали старші сестри, які на той час вже мешкали зі своїми сім’ями в Італії.

“Батьківський будинок ми продаємо, а гроші вкладемо в бізнес. Коли Сергій закінчить інститут –візьмемо звідти гроші аби купити йому житло”.

Продали будинок і, забравши гроші, через два тижні повернулись до Риму. Ще через місяць дідусеве серце не витримо.

” Донечко, нам потрібно серйозно поговорити, – мовила якось мама Галини.  Бачиш Сергій – тепер сирота. Будинок його батьків і все майно дісталось його сестрам. Сама розумієш, що все, що в нього тепер є, – то старенька бабусина хатинка.

” До чого ти це ведеш, мамо?” – не витримала дівчина.

” А до того, що ми люди заможні і хочемо, аби й твій чоловік був таким, – мовила мати.

– Тому в неділю до нас приїдуть батькові друзі. В них один син — Руслан. Поспілкуєтесь, придивитесь одне до одного.

” Мамо, як ти можеш? – закричала Галина.  Я Сергія люблю і лише за нього заміж вийду”.

Але мати була наполегливою, відверто поговорила зі Сергієм та його бабусею. І так поговорила, що наступного дня після випускного юнак подався на заробітки за кордон.

” Твої батьки нам все одно не дадуть бути разом, – сумно мовив він.  І батько твій правий: що я зможу тобі дати?”

Відтоді про Сергія в селі ніхто нічого не чув. Коли запитували бабусю, то вона відмовчувалась: мовляв, десь на заробітках. А через п’ять років не стало і її.

” Совісті у тебе немає, – дорікала доньці мати.  Он 42 років на носі, а ти все незаміжня. Руслан вже двічі пропонував стати його дружиною, а ти все думаєш. Чого чекаєш? Принца на білому коні?”

” Чекаю того, кого люблю, – відповіла Галина.

– І ти, мамо, це дуже добре знаєш”.

” Степана?” – підняла брови мати. – Так він же давно одружився в Польщі, має двох діток. Його хресна мати якось розповідала. А хіба я тобі цього не казала?”

У відповідь Галина розплакалась. Мати зловтішно раділа – на ходу придумала таку побрехеньку, і донька повірила.

Через три місяці Галина стала дружиною Руслана. Однак життя молодих не склалось практично з перших днів. Хлопець виявився дуже вимогливим. Міг накричати на дружину за те, що не вчасно поставила обід на стіл, що борщ надто гарячий або ж, навпаки, чай охолонув.

Галина, яка пам’ятала ніжне, трепетне ставлення до неї Сергія, дуже переживала.

А коли втратила дитину – замкнулась у собі. Ходила на роботу в другий кінець села, де працювала медсестрою. Коли бачила жінок з дітками – тихцем витирала сльозу, бо так дітей у них і не було.

Чоловік ніби й переживав, що в них немає діток, однак, як і вона, замикався в своєму горі. Ніколи не обніме її, не втішить.

Так пройшло 23 роки. Якось взимку Галина, тепер вже Галина Василівна, завідувач сільської амбулаторії, поїхала в обласний центр.

Поверталась додому останнім рейсом. Коли до села було ще досить далеко, мотор гучно загурчав і затих.

” Приїхали,”– сумно мовив водій. – І так невчасно! За пів години буде ніч. Що ж робити?”

Автобус поламався посеред поля, пасажирів було лише троє, а до її села лишилось всього п’ять кілометрів. Двоє літніх чоловіків, яким ще було далеко їхати, вирішили лишатись у автобусі та чекати на допомогу, а Галина, повагавшись, пішла пішки.

Однак піднялася хуртовина і жінка збилась з дороги. Навколо було все більше кущів і дерев. Йти було важко, а ще – вона страшенно змерзла

. Тож, коли почула гавкіт собаки і серед сніжної завірюхи побачила світло у вікні в будинку, який враз наче виріс перед нею, неймовірно зраділа.

” Пустіть мене погрітися,” – почала стукати в двері.  Автобус поламався, а я заблукала”.

Коли двері відчинилися і вона підняла очі – не повірила тому, що побачила. Перед нею стояв Сергій.

Виявилось, що після того, як не стало бабусі декілька років був на заробітках, потім повернувся, дізнався що вона вийшла заміж і подався в лісники.

Працював у лісовому господарстві сусіднього району, а місяць тому його перевели працювати у рідне село. Оселився у хатинці лісника. До села не ходив. Боявся зустрітися з нею.

” Не минало й дня, щоб я тебе не згадував,” – мовив він її.

” А твоя хрещена казала, що ти одружився, “– прошепотіла вона.

” Ні, я ніколи не був одруженим, – відповів він.

– Такої, як ти не зустрів, а інші мені не потрібні. Я більше не відпущу тебе від себе ані на мить”.

” А я не хочу бути без тебе,” – прошепотіла вона.

– Тільки з тобою”.

Джерело