Соня здивувалася, коли їй зателефонували з незнайомого номера. Голос на тому кінці представився тіткою Дашею, сестрою покійної матері Соні.

Дівчина насторожилася: після відходу матері на той світ їй почали часто дзвонити далекі родичі та незрозумілі знайомі, яких, схоже, цікавила спадщина у вигляді квартири у столиці.

Тітка Даша згадала, що вже знаходиться поряд з будинком Соні і хоче зайти в гості. Незважаючи на небажання, дівчина погодилася: їй було цікаво дізнатися, що то за тітка, про яку мама ніколи не говорила.

Коли Даша переступила поріг, одразу стало зрозуміло, що вона не так рада зустрітися з племінницею, як оцінює благоустрій району.

Під час розмови Даша згадала про їхні нечасті зв’язки, але швидко переключила увагу на квартиру.

Вона шкодувала, що не встигла вчасно попрощатися з сестрою, і тонко натякнула, що вона має частку в цій нерухомості.

Соня мовчки слухала, відчуваючи знайомі муки скорботи по матері та досаду на завуальовані мотиви іншої родички.

Незабаром слова Даші переросли у прямі претензії на квартиру, мовляв, вона заслуговує на частку за свою «регулярну підтримку» протягом багатьох років.

Соня рішуче відмовилася обговорювати це питання.

Розпач Даші став очевидним, коли вона стала благати про допомогу, посилаючись на фінансові труднощі та бездомність, але Соня залишилася непохитною.

Конфронтація закінчилася тим, що Даша пішла ні з чим, зрозумівши, що спроби її марні.

Соня дивилася їй услід, засмучена жадібністю, яку смерть матері розкрила серед родичів, які були більше зацікавлені у її майні, ніж у її пам’яті.

КІНЕЦЬ.