– Сонечко, ти там шикуєш у своїх Варшавах. Дві тисячі доларів на місяць отримуєш. А нам тут важко. Тож ти просто маєш купити своєму чоловіку машину.

Так мені заявила по телефону кілька днів тому свекруха. Чоловік ще раніше мені говорив, що йому вже необхідна нова машина. В нього сестра розлучена з двома дітьми, якій він постійно допомагає.

Мама літня також потребує допомоги, а машина наша стара вже нікуди не годиться.

Я зі своєю рідною сестрою, з двома дітьми живу у Варшаві і працюю тут. Працюю нелегко, але заробляю достатньо. І відкладаю, і на подорожі з дітьми вистачає, і своїй мамі в Україну відсилаю.

Чоловік в Україні теж працює, але зарплата в нього досить невелика. І ось вони насідають усі на мене, щоб я купила йому нову машину.

Після дзвінка свекрухи я сиділа ошелешена. З одного боку, я розумію, що чоловікові справді потрібне авто. Але з іншого – а чому це має бути саме моя відповідальність? Він же не безробітний, сам може назбирати, я з нього грошей взагалі не прошу ніяких.

Я не встигла ще отямитися від її слів, як на другий день телефонує чоловік.

— Олено, я з мамою говорив. Вона каже, ти щось не дуже хочеш допомагати. Ну, дивись, нам усім буде легше, якщо я матиму нову машину. Я ж дітей сестри підвожу, маму в лікарню вожу, на роботу треба, бо міський транспорт не надійна штука.

Я мовчу.

— І що, ти нічого не скажеш?

— А що ти хочеш почути, Дмитре? – відповідаю.

– Що в мене гроші ростуть на деревах? Чи те, що ти – дорослий чоловік, який сам може забезпечити себе транспортом?

— Оленко, ти ж знаєш, у мене зарплата маленька. Ну, хто, як не ти? Ти ж в Європі, у тебе нормальні гроші!

— А ти, значить, в Україні – і в тебе ненормальні? Ти що, не можеш поступово відкладати, брати дешевший варіант, знайти підробіток, щоб назбирати?

Він мовчить кілька секунд, а потім починає голосом, сповненим образи:

— Значить, на свої подорожі ти відкладаєш, а на сім’ю – ні?

І тут мене прорвало.

— А нічого, що я ці гроші заробляю важкою працею сама? Що я тут без вихідних горбачуся, щоб і на дітей вистачило, і мамі допомогти?

А нічого, що твоїй сестрі ти допомагаєш, а наші діти не бачили моря раніше роками, бо я все одна тягну? Так, за останні роки вони побували і в Іспанії, і в Греції, і в Єгипті – але за мої гроші! Чому я маю купувати тобі машину?

Діма важко зітхнув і поклав слухавку, образився. Сказав, що йому не треба така дружина, яка рахує гроші. Що я змінилася, живучи за кордоном.

Але ж хіба я не права? Хіба це нормально, що всі фінансові тягарі звалюються на мене тільки тому, що я маю вищий дохід? Чому я повинна працювати за всіх?

Чи це я щось не так розумію?

Джерело