А вранці я своєму чоловікові кажу – перекинь мені, будь ласка, трохи грошей на мою картку, ну або готівку залиш вдома якусь, якщо є, – поділилася якось зі мною знайома моя, 35-річна Соломія.

– Я збираюся піти після роботи у магазин сьогодні, холодильник вже у нас майже повністю порожній.

А Іван мені, з таким обуренням каже – а твоя, мовляв, зарплата де вже поділася? Ти що, вже всі 8 тисяч гривень кудись витратити вже, мовляв, за цілих два тижні? Та з таким обуренням мені все це говорить, знаєш, як ніби я “витратила” цілий мільйон!

У Соломії цілком середньостатистична сім’я: чоловік, двоє дітей восьми і п’яти років. З самого початку живуть вони в квартирі, що належить свекрам Соломії.

Розподіл обов’язків у їх сім’ї теж такий собі звичайний: побут та діти цілком і повністю на Соломії. З огляду на це вона і роботу собі підбирала відповідну після декрету, на перше місце ставлячи аж ніяк не заробіток та високі кар’єрні перспективи, а близька відстань до будинку та можливість без особливих проблем відпрошуватися та брати лікарняні.

– Працюю зараз за малу зарплату, звичайно, нічого не зробиш, такі часи! – зітхає Соломія. – Чистими виходить небагато у мене. Але зате я маю хорошу можливість та час займатися домашніми справами й нашими дітьми. Начальство у мене дуже хороше, все розуміє цілком.

Працює Соломія до чотирьох годин дня, потім забирає дітей з садочку і групи подовженого дня та йде додому “на другу зміну”, можна сказати – готувати, прати, прибирати та прасувати.

– А бюджет у вас загальний в родині? Або як ви грошові питання вирішуєте? Хто платить за комуналку, продукти, покупки?

– Так, правду кажучи, я навіть не знаю, як назвати наш сімейний бюджет! – махає рукою Соломія. – Загальний або який він вже у нас – не зрозуміло зовсім. Платить той, у кого картка ближче. Хоча, звісно, у чоловіка основний сімейний дохід, я – на підхваті, можна сказати. Але ми обоє купуємо продукти, платимо за квартиру, за садочок, за шкільні обіди та так далі.

“Своїми” грошима Соломія також оплачує і особисті покупки: колготки, помади, перукарні і тому подібне.

При цьому гроші з обох карт йдуть все, в нуль, і в кінці місяця кілька днів родина живе за останні копійки. Їсти є що, звісно, але купують їжу досить таки дешеву, під’їдають запаси круп та з великим нетерпінням чекають заповітної есемески про зарахування грошей.

Чоловіка така ситуація вельми засмучує. Жити з двома дітьми та зовсім без накопичень не можна, раз у раз сердиться він. Навіть пенсіонери зі своїх смішних пенсій примудряються щось відкладати.

– Треба не витрачати менше, а заробляти більше! – говорить Соломія.

Пів року тому чоловік її знайшов підробіток – ходить на нього два-три рази на тиждень вечорами після основної роботи якраз є у нього час.

Але ось парадокс саме в тому – ці гроші в бюджеті зовсім і не відчуваються. Заощаджень як не було, так і немає, і більше того – останні пару місяців вони точно так само перед зарплатою сидять на крупах і макаронах.

А в цей раз чоловік раптом почав заперечувати та відмовляти Соломії не на жарт.

– Чоловік раптом вирішив, щоб я звітувала перед ним, куди я витрачаю свої гроші! – сумно говорить Соломія. – Просить виписку з рахунку показати, чеки усі залишати з магазину. Чому я маю це робити? Це моя особиста зарплата! Я все до копійки витрачаю на сім’ю, на дітей. Та й сам факт, що з мене просять звіту, м’яко кажучи, мені неприємний.

А чоловік Соломії вважає, що він правий, але як зарадити дружині витрачати гроші, він не знає. Та чи повинна жінка звітувати на що витрачає гроші, коли зарплата в неї всього 8 тисяч?

Джерело