Коли я прийшла забирати доньку із дитячого садка, то мене знову покликали на розмову із вихователькою. Мені здалося, що і на цей раз Арінка нахуліганила і я муситиму червоніти. Та тема розмови мене відкрито здивувала:

«Сьогодні під час прогулянки ваша донька сказала, що ви постійно кричите від болю вночі».

Вихователька глянула на мене так, ніби я скоро піду із життя земного. Після короткої паузи вона продовжила.

– Якщо вас щось серйозне турбує, то знайте, що ви можете розраховувати на нашу допомогу. Я знаю багато центрів, де допомагають таким жінкам.

Я спочатку не розуміла, про що мова. Та потім почались розмови про домашнє наsилля. Мені стало незручно, адже все було зовсім не так. Просто донька зрозуміла по-своєму. Тобто зрозуміла ситуацію в силу свого віку. Та і як пояснити виховательці те, що відбувалось у нас із чоловіком вночі в спальні, теж не могла.

Почала з далеких натяків, та Яна Тимофіївна продовжувала гнути свою лінію. Я не витримала цих порад. Ще б трохи і вона запроторила мене до психіатра. Тому прямо сказала все про той випадок. Очі виховательки стали по п’ять копійок. Ми обоє замовкли і не знали, як продовжити або завершити цю розмову.

На щастя, ситуацію спасла Арінка. Вона забігла, щоб спитати, чи скоро ми підемо додому. А от після цього випадку ми з чоловіком фільтруємо всі звуки, які долинають із нашої кімнати. А краще взагалі не займатися такими справами, коли дочка вдома.

Доньці ж по дорозі додому я пояснила, що тоді вночі мені наснився дуже страшний сон.

КІНЕЦЬ.