Сьогодні наша родина зіткнулася з дилемою. У ній залишилися тільки я, мій чоловік і наша 17-річна дочка, але тепер нам треба дати притулок моїй свекрусі.

Вона потребує постійного догляду, а оскільки її нинішня доглядальниця, тітка мого чоловіка, переїхала за кордон, ми залишилися єдиним варіантом.

“Твою маму не можна залишати одну, а будинок для людей похилого віку – це не варіант,” – пояснила я чоловікові.

Незважаючи на труднощі, я готова зробити крок уперед. Мені вже доводилося доглядати людей, але, якщо чесно, мене не лякає перспектива турботи про свекруху, яка була до мене дуже добра.

Проте наша донька Світлана проти цієї ідеї. Її турбують зміни, які відбудуться в нашому домі , особливо відповідальність та вплив на її соціальне життя. “Я не можу запрошувати друзів, коли бабуся сидить у вітальні”, – протестує вона.

Ми розглядали можливість найняти доглядальницю, але її вартість нам не по кишені, та й з довірою виникають проблеми.

Я запропонувала перебудувати нашу хату, щоб усі могли розміститися, але Світлана пригрозила з’їхати. “Або я, або бабуся”, – сказала вона, – “Вибирайте!”.

Мій чоловік засмучений та пропонує кардинальні заходи, якщо Світлана не зможе змиритися із ситуацією.

А я розриваюся, розуміючи і занепокоєння доньки, і необхідність піклуватися про свекруху.

“Можливо, нам доведеться переглянути наш план”, – сказала я чоловікові, відчуваючи, що застрягла між бажаннями доньки та нашими сімейними обов’язками.