– А нам хто допомагатиме?! – кричала Раїса Дмитрівна.

Софія аж відсахнулася від неї. Вона не впізнавала свою матір. Немов чужа людина стояла зараз поряд з нею. Але тепер вона все зрозуміла. Адже мама перестала «ходити колами» і показала своє справжнє обличчя…

…Софія – симпатична молода жінка. Двадцять вісім років. Живе з мамою, вітчимом і молодшим братом. Мати розлучилася з її батьком, коли дівчинці було п’ятнадцять. Тато пішов в іншу сім’ю.

Виявилося, що він тривалий час жив на дві родини. Розлучатися з матір’ю Софії, Раїсою Дмитрівною він не збирався. Але правда відкрилася, і Раїса Дмитрівна вказала йому на двері.

Батько, Борис, дуже переживав розставання із дочкою, яку дуже любив.

Він добре заробляв і, судячи з усього, з тією, іншою жінкою, справи у нього пішли ще краще, бо на вісімнадцятиріччя Софії він подарував їй однокімнатну квартиру.

Софія вступила в інститут і оселилася у тій квартирі. З батьком часто бачилася, і він допомагав їй грошима.

Матері було не до Софії. Ще до вступу в інститут у матері закрутився роман. Незабаром Раїса Дмитрівна вийшла заміж і народила сина.

Софія закінчила інститут і батько допоміг їй знайти хорошу роботу. З матір’ю та її новим чоловіком вона спілкувалася. Почалося з того, що Софія допомогла їм грошима.

Отримавши першу зарплату, Софія поділилася цією радістю не тільки з батьком, а й з матір’ю.

Раїса Дмитрівна запросила дочку у гості, на чай. Посиділи добре, побалакали.

Потім, як би ненароком, мама згадала, що у них з грошима зовсім туго. Чоловіку зарплату затримують.

— А я, ти ж знаєш, завжди мало заробляла. Але я не можу звідти піти: роботу свою люблю й не кину. Та й куди я піду у такому віці? Вже не рипатимуся. А Грицю треба було б подумати про нове місце. Тільки ось дадуть гроші за минулі місяці і тоді. А що ж? Так і піти ні з чим з тієї роботи, хай спершу борги виплатять! А братику твоєму, Євгену, курточка нова потрібна. Бачиш, коротка стала — ручки стирчать, мерзнуть. І чобітки я купила дешеві, зовсім не гріють. Раз у раз ніжки мерзнуть і слабий. Треба б теплі, гарні купити.

Софія в пориві доброти виклала матері половину зарплати.

– Ось. Беріть! Вам потрібніше. Я сама все одно стільки не витрачу. Дякувати батькові, влаштував мене на гарне місце. Просто так туди не потрапити.

Мати скривилася невдоволено і Софія зрозуміла, що про батька вона дарма заговорила. Через роки, мати на нього була так само зла …

Так і повелося. Софія часто купувала продукти, дорогі ліки, якщо потрібно. Допомагала. На роботі в неї справи йшли дуже добре. Щоправда, завантаженість тільки зростала.

Спочатку вона хапалася за всі замовлення, бо це добре оплачувалося. А незабаром Софія почала розуміти сенс фрази «всіх грошей не заробиш» і почала вже від чогось відмовлятися, бо втомлювалася.

Додому ледве приповзала, просто лягала на ліжко. Готувати їй було ніколи. І взагалі, все було ніколи. Мама почала кликати її після роботи до себе в гості.

– І відпочинеш і повечеряєш тут. Я рано закінчую, встигаю і магазинами пробігтися, і обід приготувати. А ти можеш і на ніч залишатись, звідси на роботу поїдеш. Кімната вільна є. Чого ти у свою квартиру мотаєшся? Тільки щоб переночувати?

Софія подумала–подумала та й погодилася. Перевезла деякі речі, почала жити з мамою, Григорієм та молодшим братом Євгеном.

Щоправда, на вихідні вона ще їздила до себе додому. Потім Софія почала зустрічатися із симпатичним колегою по роботі.

Ігор був на два роки молодший за неї, дуже веселий. Він кликав Софію на різні заходи, у кафе, у кіно і просто погуляти.

І Софія зрозуміла, що таке насолоджуватися життям. Вона почала витрачати деякі суми просто для власного задоволення.

І це їй сподобалося. Бо гроші вона заробляти навчилася, а витрачати їх – ні. Купувати собі щось їй було ніколи, ходити кудись – ні з ким, зате з кожним місяцем вона «допомагала» своїй сім’ї все більше, і потреби їх зростали.

Григорій так і не збирався влаштовуватись на іншу роботу, зарплату йому продовжували затримувати.

Євгену потрібен весь час якийсь одяг, іграшки, потім комп’ютер, потім ще багато всього. Адже він братик, маленький, кровиночка… Чому б не допомогти?

Ігор розфарбував життя втомленою роботою та «допомогою» родичам Софії у яскраві кольори.

Вона закохалась. Переїхала назад до своєї квартири і почала там жити з ним.

З мамою, однак, контакту не втрачала, часто дзвонила, розмовляла.

Звичайно, ділилася радістю, говорила про свої почуття. Більше того, справа йшла до весілля.

Якось Ігор і Софія приїхали до Раїси Дмитрівни в гості, щоб познайомитись.

Раїса накрила гарний стіл, запекла качечку з часничковою підливкою, зробила олівʼє.

Софія думала, що все пройшло добре, але матір з того часу стала якось дивною.

Вона спочатку опосередковано, а потім прямо почала натякати і говорити про те, що треба почекати з одруженням.

– Ти б почекала Софійко, – казала мати. – Треба б перевірити свої почуття. Краще дізнатися хто такий цей Ігор. Він мені не дуже сподобався, він може виявитися ненадійною людиною і, як би потім не пошкодувати.

Так і сталося.

Одного дня пролунав дзвінок телефону.

Софія взяла слухавку.

– Доброго дня, – почувся в слухавці жіночий голос. – Я маю вам дещо сказати. Я чекаю дитину від Ігоря! Не заважайте нашому щастю!

Софія аж присіла від несподіванки.

І Софія повірила.

Вони розлучилися з Ігорем, який присягався і стверджував, що не знає ніякої вагітної жінки!

Просив показати їй номер телефону, щоб зателефонувати і з’ясувати, хто так безглуздо пожартував і розіграв Софію.

Тільки Софія у пориві гніву очистила весь список дзвінків, а Ігоря пробачати не збиралася.

Вона беззастережно повірила, що телефонувала тому, що завжди сумнівалася в Ігорі.

Цю думку їй активно прищеплювала мати.

– Він за тебе молодший, він надто товариський і несерйозний, — казала Раїса Дмитрівна. – Чому він після роботи не завжди йде з тобою додому, а затримується? З ким він проводить час? Софія знала, що у Ігоря ненормований робочий день, і не думала про погане, проте мама продовжувала сіяти у її душі сумніви. І тепер усі ці сумніви підтвердились. Ігор обманював її.

Софія засумувала. Одній в хаті їй було важко, і вона переїхала до матері. Квартиру почали здавати в оренду. Гроші за оренду Раїса Дмитрівна брала сама: Софії тоді було ні до чого. І зарплату Софія майже всю віддавала матері, залишаючи собі невелику суму. Їй було не шкода грошей на допомогу своїй сім’ї.

Через деякий час, Софія почала посміхатися і хоча б чимось цікавитись. Звісно, важливу роль у цьому відіграла її улюблена робота: повна зайнятість, і що найголовніше – Ігор, який перейшов працювати в інше місце, більше не траплявся їй на очі.

Так і жили. Особисте життя після розлучення з Ігорем у Софії не клеїлося. Вона переживала і нікому не довіряла. Однак час лікує, і Софія незабаром зустріла свою долю.

Саме так. Чоловік сподобався їй надзвичайно. Костянтин, через місяць після знайомства, оголосив про свої почуття і зробив Софії пропозицію. Ось тут і «підняли голову» всі страхи, що перебували в душі жінки. Вона злякалася, що історія може повторитись. Тоді, з Ігорем, все теж було добре, і вони теж збиралися одружитися. І чим усе скінчилося?

Насправді, були істотні відмінності від «тоді». Софія інстинктивно боялася комусь розповідати про Костянтина.

І матері, особливо. І до певного часу, їй вдавалося приховувати свої стосунки. Костянтин знав, що вона живе з матір’ю, правда про те, що вона має свою квартиру, навіть не здогадувався. І одного дня запропонував з’їхатися.

– Переїдь до мене. У мене своя квартира. Поживемо кілька місяців разом, а потім, як ти захочеш, зіграємо весілля влітку! Насправді, я не чекав би жодної хвилини. Я так люблю тебе!

Костянтин дивився на Софію з ніжністю. А вона все прокручувала у голові різні сценарії.

– Тому що так добре просто не буває… — думала жінка, вагаючись між своїми сумнівами та бажанням просто жити й кохати.

– Я теж люблю тебе! Але я хочу переконатися, що ми підходимо один одному до весілля. І, напевно, настав час розповісти про наші стосунки мамі і познайомити її з тобою…

Раїса Дмитрівна прийняла погано новину про те, що дочка переїжджає до свого майбутнього чоловіка. Новини дізналася вона раптово. Вона здивувалася.
Почала наводити різні, не дуже переконливі аргументи, чому дочці не варто з’їжджати.

Але Софія була тверда у своєму рішенні. Сварка набирала обертів і, зрештою, мати закричала:

– Ти не посмієш кинути нас! А хто нам допомагатиме? Вийдеш заміж, народиш дитину і забудеш про нас! Ми планували ремонт! Я вже обрала путівки на літо! Кредит на машину потрібно віддавати і…

– Мамо?.. — Софія ошелешено сіла на диван. Вона раптом зрозуміла, що ці роки її просто банально використовували.

Раїса Дмитрівна теж зрозуміла, що сказала зайвого і тому пішла назад.

— Доню, послухай матір, я турбуюся. Раптом він виявиться таким же негідником, твій Костянтин! Пам’ятаєш, як тобі було погано тоді, коли тебе Ігор зрадив?

Але Софію було вже не спантеличити. Вона все зрозуміла. Думки закрутилися в її голові з шаленою швидкістю. Вона подумала про те, що, напевно, не було жодної вагітної від Ігоря жінки.

Це мати все влаштувала, той дзвінок. І зараз, і тоді, Раїса Дмитрівна турбувалася тільки про себе та своє забезпечене життя. Адже із заміжжям доньки вона позбудеться солідної грошової надбавки. Більше нічого її не хвилювало.

Костянтин своєю машиною приїхав за речами Софії. Того ж вечора. Софія зателефонувала і розповіла йому про все.

Так і познайомилися. Мати мовчала і з ненавистю дивилася на дочку, яка складала речі у сумки. Софія жодної хвилини не хотіла більше залишатися в будинку матері. І ще.

За підтримки Костянтина, вона зажадала у матері ключі від своєї квартири і відомості про мешканців, які там зараз жили. Вона вирішила взяти все у свої руки.

Коли повернувся Григорій з роботи, він застав момент, як Софія та Костянтин виходили з квартири з речами.

Він байдуже привітався, пройшов у квартиру і став роззуватися. Софії здалося, що йому було глибоко байдуже. І брат Євген весь цей час грав у сусідній кімнаті на комп’ютері, який, до речі, був куплений на гроші Софії, і жодного разу навіть не вийшов, щоб дізнатися, про що так сваряться сестра і мати. Він ріс такий самий егоїстичний – було в кого.

…Рідний батько Софії, Борис, привітав дочку з майбутнім весіллям. Вони зустрілися у кафе разом із Костянтином.

— Я радий за вас! На весілля покличете? — спитав Борис, посміхаючись.

— Звичайно, тату, — сказала Софія.

Вона була щасливою.

— А як же з матір’ю бути? Раїсо, тільки–но мене побачить на весіллі… — почав, було батько.

– А ніяк, – відповіла Софія.

Вона заявила, що я її зрадила, і що знати вона мене не хоче і на весілля не прийде. Ось так.

— Розбалувала ти їх, Софійко. Буде тобі урок… Нічого, дочко. Різне в житті трапляється, головне після цього зробити правильні висновки. Давайте не будемо про сумне. Костянтине, ти обіцяєш мені любити, оберігати і захищати мою дочку? — жартівливо й урочисто спитав Борис.

– Звісно! – усміхнувся Костянтин. — Як зіницю ока!

Софія дивилася на батька та Костянтина і думала про те, як сильно любить їх. І як добре, що вони в неї є!

А мати хай живе, як уміє. Бог їй суддя.

КІНЕЦЬ.