Коли Софія виходила заміж, майбутній зять дуже не сподобався мамі. Непросто не сподобався, мама влаштовувала сварки, вмовляла Софію не виходити за Олега заміж.

– Ну чому, мамо? – питала Софія.

– Не твоя це людина, не твого поля ягода. Повір моєму чуття, – просила мама.

Але ж хто маму слухав.

Олег працював автослюсарем, заробляв непогано. А Софія працювала у великій компанії, була цінним фахівцем. Заробіток у неї був втричі більший за чоловіка, а також премії з нагоди успіху компанії.

Гроші ніколи не були головними у їхніх стосунках. Вони любили одне одного. Олег завжди був ніжним, дбайливим і найріднішим чоловіком у світі. Прожили вже десять років.

З дітьми не поспішали. Купили велику квартиру, кожному по машині та збиралися будувати котедж. Ось тільки мама наполягала, щоби все майно оформляли на неї. Софія здалася під натиском мами, квартира та машина Софії офіційно були маминими.

Олег тоді три тижні не розмовляв із дружиною, ображався, сварився на тещу.

Софія була «між двома барикадами» – і з мамою сваритися не хотіла, і перед чоловіком була винна. Примирилися після того, як Софія пообіцяла, що котедж оформлять на свекруху. Тоді точно будинок буде лише Олега.

З будівництвом будинку все не виходило, довго вибирали місце. Хотілося, щоб недалеко від центру міста, але подалі від міського шуму та метушні.

Перебрали багато варіантів і нарешті знайшли.

Тут знову пішла в наступ мама Софії:

– Оформляй все на мене. Чоловік твій – нероба і взагалі якийсь слизький.

– Мамо, ти знову почала. Все добре у нас з Олегом. Він кохає мене. Ну і що, що працює він слюсарем. Не всіма начальниками бути.

– Так, справа не в начальнику. Хитрий він і відчувається в ньому якась підлість.

– Не вигадуй, мамо. У вас із ним взаємна нелюбов. А що мені з цим робити? – знесилено запитала Софія.

– Я впевнена, що він тобі зраджує, – ствердно заявила мама.

– Мамо-о-о, ну що ти ще придумаєш? – Софія махнула рукою.

– Помахай, помахай ще на матір. Потім сама плакатись до мене прийдеш, – образилася мама.

Цього дня Софія мала зустрітися зі свекрухою, щоб оформити ділянку під будівництво. Відпросилася з роботи раніше і з гарним настроєм вийшла з роботи.

До неї підійшов чоловік років шістдесяти.

– Ви Софія?

– Так. А ви хто?

– Розумієте, я виховував її один, дружини не стало рано, – сказав чоловік і замовк.

Софія вирішила, що цей чоловік, зараз розповідатиме про важке життя та проситиме гроші.

– Вибачте, я поспішаю, – вирішила позбутися непроханого співрозмовника.

– Стривайте, вислухайте. Розумієте, він постійно просить почекати трохи, обіцяв квартиру, тепер ось обіцяє котедж. А скільки чекати. Діти ростуть без батька.

– Нічого не зрозуміла. Ви про кого? – Почала дратуватися Софія.

– А я не сказав? Вибачте. Я про чоловіка вашого — Олега. Відпустіть його. Він живе на дві сім’ї. У дочки та онуків моїх буває рідко. А їм потрібна його допомога. Їй одній тяжко.

І до Софії дійшло, про що каже чоловік. Вона одразу подумала, що це підступи мами. Підговорила когось, щоби той наговорив на Олега.

– Я не вірю, – сказала Софія.

Тоді чоловік дістав фотографії, де щаслива сім’я на чолі її чоловіка.

Замість зустрічі зі свекрухою Софія плакала у мами: «Вибач, мамо, як же ти була права!»

КІНЕЦЬ.