Софія прокинулася рано, заглянула у кімнату до Михайла, але його там не було. – Мабуть вже шашлики смажать, – вирішила вона і спустилася на перший поверх. На кухні готував сніданок друг її хлопця Валерій. – Привіт. А Михало де? Шашликом займається, – запитала Софія. – Ні, – відповів Валерій, щось перемішуючи на сковорідці. – А де він? У кімнаті його не було, – пояснила дівчина. – Софія, мені неприємно це говорити. Але схоже, що Михайло вже не твій хлопець, – раптом сказав Валерій. – Як не мій? Ти про що? – Софія здивовано дивилася на Валерія, нічого не розуміючи

Хлопець підсів до дівчини у кафе.

– Не зайнято?

– Будь ласка! – вона допивала каву і поспішала до свого офісу, який розташований через два будинки.

– Може познайомимося? – він накрив руку дівчини своєю долонею.

Його теплі дотики розхвилювали дівчину.

– Чому б і ні! Я Софія.

– А я Михайло. Обмінюємось номерами телефонів? Помітив, що поспішаєш.

Софія посунула Михайлу свій смартфон. Він подзвонив собі.

– От і будемо на зв’язку. Увечері давай зустрінемося. Я теж поспішаю до себе на роботу.

Вони розлучилися, вийшовши з кафе. Вона вліво, а він управо.

Увечері Михайло зустрів Софію біля будівлі, де вона працює.

– Поїхали до парку? – І він підвів дівчину до свого автомобіля.

Цілий вечір вони провели разом. Але було пізно, і Михайло підвіз Софію до її будинку.

– Зідзвонимося, – він цмокнув її в щічку, і вони розлучилися біля під’їзду.

Зустрічалися кілька місяців. Якось Михайло запропонував Софії провести вихідні у його друга Валерія на дачі.

– Якщо маєш подругу, запроси для нього. Жодних зобов’язань. Не сподобаються одна одному, не наша проблема. Він хлопець сором’язливий.

– Є Ольга. Ми з нею дружимо з першого класу, та й проживає поряд, – Софія навіть зраділа, що буде компанія.

Увечері Софія вирушила до Ольги. Та сумувала, валяючись на дивані.

– Щастить тобі подруга. Михайло у тебе такий хороший! – Розглядала знімки в смартфоні у Софії. – І взагалі, ви гарна пара. Одружитеся, мабуть. – Ольга засумувала.

– Пропонував. Але я поки що думаю. Мало часу зустрічаємось. – Софія посміхнулася.

– А у вас до ліжка дійшло? – Цікава подруга хотіла знати все.

– Поки нм. Ти ж знаєш мої правила. Ніколи і ні з ким до ЗАГСу. А потім… – Софія перервала фразу, бо до них у кімнату зайшла молодша сестра Ольги.

– Ну, мені пора! У суботу зайду по тебе. – Софія розпрощалася і вийшла із квартири подруги.

***

У суботній ранок Михайло під’їхав до будинку Софії, але дівчата вже чекали його на подвір’ї.

– Привіт дівчата! – Він відкрив багажник і завантажив сумки дівчат.

Поки їхали, спілкувалися. Ольга багато запитань ставила Михайлу. Він із задоволенням відповідав.

Після інституту відслужив. Наразі працює програмістом в одній середній компанії. На життя не скаржиться. Зарплати вистачає. Від бабусі у спадок квартира дісталася. Вона у старому будинку, але він поступово зробив у ній ремонт та замінив меблі. Стало затишно та комфортно. Зустрічався з дівчиною, але вона не дочекалася його з служби. Якби не Софія, був би й досі у вільному плаванні.

Частину розповіді Михайла Софія знала. Тільки вона не така смілива, як подруга, дізнаватися про подробиці.

Вони під’їхали до дачі Валерія. Він вже чекав і заздалегідь відчинив ворота. У альтанці накритий стіл, а в мангалі було багаття. Замариноване в мисці м’ясо для шашлику чекало своєї черги і.

Знайомство відбулося. Валерій не такий красень як Михайло, але приємної зовнішності та зі спортивною фігурою. Якби не Михайло, Валерій Софії точно сподобався б. Щось у ньому було таке, що приваблювало. Але що? Софія не зрозуміла.

Ольга оцінювально розглянула Валерія, потім її погляд зупинився на Михайлу і затримався. Якщо подивитися на це збоку, то можна зрозуміти, що Ользі більше сподобався Михайло. Але він – хлопець подруги. А жаль!

Коли шашлик підрум’янився і, як запевняв Валерій, був готовий, зайняли місця в альтанці. Михайло розлив ігристе по келихах і промовив тост.

– За чарівних дівчат!

***

Було вже пізно і треба закруглюватися. Михайло вийшов з-за столу і вирушив углиб саду. Валерій зібрався прибирати зі столу. Софія зрозуміла, що треба допомогти і заметушилася. Ольга посіла місце у гамаку.

Коли все було прибрано, і працювала посудомийна машина, Софія протирала на кухні підлогу, бо залишилися сліди від ходьби туди-сюди. Валерій хвилювався.

– Софія! Та я сам все зроблю.

– Мені зовсім не важко. – продовжувала орудувати шваброю.

Закінчивши прибирання, Софія пішла шукати Михайла. Ні в саду, ні на подвір’ї його не знайшла, як і Ольгу. Валерій сам не розумів, куди вони могли подітися. Увійшли до будинку. У вітальні нікого. Піднялися на другий поверх та перевірили всі кімнати, крім однієї. Вона була замкнена.

– Це кімната сестрички. У неї замок заїдає. Схоже зачиналася сама. Минулих вихідних ми з батьками сюди приїжджали. Та гаразд! Потім розберуся. Підемо тобі твою кімнату покажу. Там два ліжка, якраз вам із Ольгою, а кімната Михайла поруч. Він її давно зайняв. – і він відчинив Софії двері.

– Перед сном можеш тут же прийняти душ. Там чистий рушник. А я сам пошукаю тих, що заблукали.

***

Коли Софія вранці прокинулася, то глянула на ліжко навпроти. Воно, як і з вечора, залишилося заправленим. Як же вона могла так швидко заснути, не дізнавшись, де її подруга? Скоріше за все розморило від ігристого.

Вийшла у коридор. Про всяк випадок зазирнула до всіх кімнат, крім однієї тієї, що досі замкнена. Спустилася на перший поверх.

Валерій метушився на кухні біля плити.

– Ти знайшов їх? – спитала з хвилюванням.

– Так! У кімнаті сестри. Вчора зрозумів, що вони там. Коли ти пішла до своєї кімнати, приблизно через годину ключем обережно відчинив замок і заглянув у щілину.

Вони навіть цього не помітили. Вибач! Схоже, що Михайло вже не твій хлопець. – Валерій помішував щось в сковорідці.

– Замов мені таксі. Хочу поїхати, поки вони ще сплять. – Попросила Софія.

– Я тебе сам відвезу. За хвилину вже буде готовий сніданок.

– Я нічого не хочу. Давай швидше поїдемо.

– Я, в принципі, теж не голодний. Ти збирайся, а я заведу автомобіль. – і він, вимкнувши газ, вийшов надвір.

Софія спішно покидала в сумку свої дрібнички і вибігла. Валерій на неї чекав уже за воротами.

Дорогою до міста, хлопець намагався заспокоїти Софію.

– Думаю, після того, що сталося, Михайло не вартий тебе. Ваші стосунки не так далеко зайшли, а це найголовніше. Добре, що це сталося. А якби після весілля? Він же обіцяв на тобі одружитися?

– Пропонував. Ти правий! Не варто навіть думати про нього. Мине час, і я його забуду. Зараз лише неприємно. А Ольга? Вона ж багато років моя єдина подруга.

– Тепер ти знаєш, чого вона варта. Викинь її з готові. А знаєш? Давай із тобою завтра ввечері відвідаємо театр. Моя мама актриса, і в них якраз прем’єра. Запевняю, тобі сподобається. Вона дуже талановита. – Валерій цим хотів відволікти дівчину.

– Давно не була у театрі. Дякую за запрошення! Я не відмовлюся.

***

Після знайомства з Валерієм життя Софії різко змінилося. Він розважав її з великим задоволенням. Возив у такі місця, які вона бачила лише по телевізору.

Місяця за чотири, Валерій зробив Софії пропозицію.

– Виходь за мене заміж. – І одягнув їй на палець обручку.

– А знаєш! Я згодна, хоча ми так мало знайомі. Але ти дуже сподобався моїй мамі. А бабуся мені сказала, що ти надійний.

– Навіть так! – усміхнувся Валерій. – Виходить, схвалили твій вибір. Моя мама, так взагалі заявила, якщо випущу цю дівчину, то буду не розумним. А батько її підтримав. А я тобі як?

Обмінявшись зізнаннями, вони вирушили до ЗАГСу подавати заяву.

Вже ввечері до Софії прийшла Ольга.

– Пробач Софія! Я так погано зробила, що перейшла тобі дорогу і повірила Михайлу. Я тоді після дачі одразу переїхала до нього до квартири. Коли завагітніла він обіцяв одружитися, і вже хотів цю дитину. А сьогодні попросив мене зібрати речі та залишити його назавжди. Ще сказав таку неприємну фразу: «Таких, як ти, повно». Що мені робити? Процедуру вже робити пізно. Термін майже чотири місяці. Мама проходу не дає.

– Ти сама це вибрала. От і розбирайся. Я тобі більше не помічниця. Дякую, що відкрила мені очі на Михайла. А я тебе раніше попереджала не поспішати до хлопця у ліжко стрибати.

– Може мені до Валерія поїхати? Здалося тоді, що я йому сподобалася. Він такий самотній. Могла б ощасливити, якщо прийме мене з дитиною.

– Запізнилася! Валерій скоро одружується.

– Так! І з ким? – Ольга здивувалася.

– Зі мною! Зрозуміла! А тепер тобі час. Розійшлися наші шляхи. – Софія провела подругу до дверей.

Минуло кілька років.

Софія з Валерієм щасливі у шлюбі. Проживають у іншому районі. Вони мають свою квартиру. Виховують двох дітей.

Коли приїжджають у гості до батьків Софії, іноді бачать Ольгу, але не спілкуються. Вона народила дівчинку, але заміж так і не вийшла.

Із Михайлом Валерій рідко спілкується. Вони дружили у студентстві. Тепер їм не до цього з огляду на те, що Софія дружина Валерія. Михайло так і не одружився. Йому більше подобається розважатися. Часто змінює дівчат. Скаржиться, що Ользі доводиться платити аліменти на дочку…

КІНЕЦЬ.