Софія кілька місяців дуже переживала, так що навіть плакати вже не було сил.

Іноді, в розпачі вона шкодувала про своє рішення… Але дороги назад нема, зараз треба посміхатися і продовжувати показувати щастя.

– Молодець, дочко, правильно зробила! Мудрість жінки не в гриманні дверима. А то всі розумні такі, книжок начитаються і ходять потім після розлучення, як Ірка он, шукають собі пригод.

Софія посміхалася, кивала матері, з усім погоджуючись, але в душі дуже заздрила тій, яка могла вчиняти так, як їй заманеться.

– Як би я зараз хотіла бути тією самою Іркою, вільною, безтурботною, гуляти центральною вулицею, підморгувати перехожим і шалено танцювати в клубі…

…Денис заїхав по неї, винувато заглядаючи в очі, намагаючись вгадати настрій дружини, підлещувався до неї. Софія дивувалася, хмурилася. Ніби вже й пів року минуло, а все ще турбує його вина, боїться розлучення…

Але треба перебороти це почуття, якщо вже вирішили… Тим більше після зради, він став такий добренький, поступливий, ласкавий, ніколи вона не знала чоловіка таким.

– Софійко, раз малечу у тещі залишили, гайда в ресторанчик тебе поведу? Га? Побалую мою маленьку?

Він лагідно поклав руку на її руку, одним оком поглядаючи на дорогу.

Софія, після того як все відкрилося, все частіше відчувала неприязнь до нього, всередині все кипіло від безглуздих слів – «ресторанчик», «маленька». Вона різко забрала руку. Денис якось одразу знітився, замовк, а Софія одразу засоромилася свого жесту, пожаліла чоловіка.

– Ну я ж пробачила, вирішила залишитися з ним, чого зараз буду ображатись? Треба якось все забути. Ми ж вирішили почати все спочатку без вантажу образ. Я ж мудра! Все пройде і налагодиться, треба просто потерпіти. Він все переосмислив, став іншим. Зате мужик надійний, я за ним як за кам’яною стіною.

– Денисе, просто на дорозі обома руками кермо тримай.

Вона постаралася якомога привітніше посміхнутися, голос зробила м’якішим, сама торкнулася його плеча без жодних емоцій.

– Можна і в ресторан, чому б не розвіятися?

Денис зрадів, став лепетати якусь нісенітницю, про те, скільки ще щастя у них буде попереду – і нова квартира й машина для Софії і поїздка на відпочинок цієї осені.

Софія знову не слухала його, їй здавалося, Денис говорить про якусь іншу дуже щасливу родину.

Адже ще на початку року Софія була впевнена, що вони найщасливіші чоловік і дружина… Достаток, здорова дочка, в обох є улюблена робота, квартира без кредиту, що залишилася від бабусі Дениса, хороша матеріальна допомога від обох батьків – що ще для щастя треба?

Будь-яку нісенітницю, типу затримок на роботі, раптові відлучки чоловіка, жінка відганяла з думок геть – вона розумна жінка і не бурчатиме даремно, головне – він не гульбанить, і не влаштовує сварок.

Були, звичайно, здогадки на дрібні інтрижки у чоловіка – легкі, швидкоплинні, та й точно не впевнена була Софія, що там доходило до зради, так вже пара смс, пара лайків у соцмережах.

Денис сердився, сварився на підозри дружини, казав, що нічого в нього з ними не було, запевняв, що самі безсоромні дівки лізуть до нього, а він просто вихований, не може грубо… Софія вірила, вибачалася за погані думки.

Вона думала, що щаслива і збиралася бути такою до кінця, зі своїм коханим Денисом, у міцній родині, постаріти з ним і може навіть піти в один день.

…– Софійко, я без тебе не зможу жити. Тільки ти мені одна потрібна, а ця мені мізки запудрила! Сам не зрозумію, як усе сталося! Стільки разів казав їй, а вона знову дзвонила, на нерви мені діяла.

– Денис, це ж не день, не два! Ви півтора року зустрічалися!

Він танцював біля неї, намагався брати за руки, розмазував свої щирі сльози по щоках, а Софія тоді зрозуміла, що напевно не зможе взяти й піти ось так зі свого гніздечка. Стільки років вона збирала все по крупинках.

Чомусь погляд її зупинився на фіранках, які вона ледь знайшла минулого року.

Вони були під колір шпалер і дорогих меблів. Вона згадала, як просила Дениса відвезти її, а він сварився, бурчав, що йому немає ніякої різниці, що за ганчірки висять на вікнах…

Софія йшла пішки, підбирала тканину, дбайливо забирала готові фіранки, а чоловік навіть не помітив їх. Скільки посуду накупила вона, милих дрібничок для дому… Все сама, за свої гроші…

Тут же згадала, як квапливо він збирав меблі для Аліси… Дівчинка дивилася на нього очима сповненими любові, ні на крок не відходила від тата, поки той чортихаючись розбирався з деталями.

Сім’я не одразу будується, стільки всього довелося перенести Софії… Як зараз взяти і перекреслити все це? Викинути сім років величезної праці на смітник, віддати оцій дівці?

Мати Дениса прискакала, як тільки дізналася про все, благала Софію гарненько подумати.

– Дівчинко моя, не ламай, не піднось іншій бабі на блюдечку мужика. Адже Дениско і як чоловік і як батько, золото, погодься?

Софія наче й погоджувалась зі свекрухою, але чесно зізнавалася їй – і рада б, та як пробачити…

– Сьогодні просто сядьте і поговоріть відверто, хай він тобі все розповість, від початку і до кінця, ти зрозумієш його Софійко. А коли так, то сама шкодуватимеш потім, як швидко його підберуть…

Денис скаржився Софії, як дитина – говорив дружині, за порадою матері, все без таємниці, наївно схлипуючи між словами.

Софія трималася, не показувала вигляду – адже чоловік такий молодець, наважився на відверту розмову.

– Вона така негарна, старша за мене, а їй все нейметься! У такому віці вже час про майбутнє подумати, але ні, скаче! Така безсоромна… Сама нічого не заробила, якийсь мужик подарував квартиру, інший машину, так і живе, думала напевно від мене щось отримати, обманула… Після неї зрозумів, що ти просто янгол і який я був недолугий, мало не проміняв тебе, такий скарб на незрозуміло що…

Денис ще довго говорив про колишню коханку. Софія ж уявляла собі цю картину, як безсоромниця приперлася до її чоловіка майже без нічого, через все місто!

Напевно, Денис завжди уявлятиме цю картину коли стане обіймати дружину, і ніколи не забуде цієї нерозсудливості…

Від туги серце Софії стрепенулося, знову стало шкода себе, що не оцінив чоловік її спокійний і поступливий характер, скромність, кинувся на не зрозуміло що…

Тішила думка про те, що суперниця програє їй за віком, судячи з усього не виблискує кмітливістю.

Те, що ця жінка і справді дивна, Софія скоро переконалася сама…

…Софія чистила на кухні картоплю, як раптом дзенькнув її телефон.

Жінка глянула на екран. Прийшло повідомлення з незнайомого номера.

Вона відкрила його й застигла від несподіванки. Писала та сама колишня коханка Дениса…

Мовляв, давай зустрінемося, поговоримо, щоб не залишилося непорозумінь і недомовок.

– Яка ж вона недолуга! – ахнула Софія. – Нахабна!

Але потім Софія подумала, що вона ж так жодного разу й не бачила цю жінку на власні очі.

Їй захотілося подивитись і переконатися в тому, що ця Ольга, справді гірша за неї…

Софія дуже хвилювалася.

Перед виходом вбралася, причепурилася, щоб показати суперниці, з ким та надумала тягатися, раз у раз сумніваючись – чи варто взагалі йти? Навіть у ліфті один раз натиснула кнопку стоп, щоб повернутися додому, поки піднімалася назад, сварилася на себе.

– Зовсім уже я, куди йду? Навіщо? Докотилася. Не піду нікуди…

Ліфт, раптом сам поїхав на перший поверх, Софія вийшла з під’їзду і рішуче пішла на зустріч.

У міру того, як Софія підходила до місця зустрічі, настрій її псувався, а очі округлювалися від здивування.

Ольга діловито стояла біля свого авто і була зовсім не така, як описував її Денис…

Вік такий же, як у них, принаймні на перший погляд, струнка, з модною стрижкою. Зморшки… Вони так пасували їй – дівчина відкрито посміхалася і мабуть робила це дуже часто, що шкіра біля очей звикла до цього, обличчя таке привітне, пустотливе. Побачивши Софію, вона подалася вперед, добродушно покликала її.

– Привіт. Ходімо на каву?

– Ти цей, Софіє, не тримай на мене зла, пробач якщо зможеш, – почала Ольга. – Я не знала, що він по-справжньому одружений. Говорив, що йде процес розлучення, розподіл майна, плакався, що переживає за дитину, казав, що ти дуже гульбаниш…

Софія стала, як укопана, не хотіла вірити, Денис не міг брехати таке про неї, а потім приходити додому і ласкаво обіймати її, говорити, що сумує… Злість закипіла в ній.

– Ти все брешеш! Хочеш, щоб я пішла від нього, тобі залишила, не бути цьому! Ти сердишся, що він кинув тебе…

Ольга мовчала. Потім глянула на Софію.

– Я тебе для цього й покликала, сказати все як є. Чоловіка ти свого погано знаєш. Вже через пів року я зрозуміла, що це за людина – тебе називав всякими поганими словами, казав, що забере дитину, пропонував жити разом. Я спочатку не відповідала йому, ніби як він мені подобався, а як дізналася, що за людина цей Денис, то стала відмовляти йому в зустрічах, а під кінець і зовсім припинила спілкування.

Софія не вірила своїм вухам, але в той же час тепер розуміла, чому чоловік останнім часом був такий злий, нервовий – списував на роботу, а тут виявляється таке…

Так переживав мужик… Ех, як його розпирало від відмови коханки…

Вона заплакала.

Софія плакала з легким серцем – нарешті, вона впевнено, без сумнівів зможе піти від чоловіка, і закінчаться нарешті її переживання. Пів року вона думала, зважувала всі «за» і «проти», розуміла, що ніколи не пробачить йому зраду і все життя переживала, дивлячись на чоловіка, а тепер все стало зрозуміло. Вона плакала, від того, що на серці стало все добре і зрозуміло!

– Ну ти чого, не плач, все буде добре… Ви ж вирішили почати все спочатку!

Софія вперше подивилася на свою суперницю з подякою, схлипнула, похитала головою. Рішуче встала і попрямувала у бік свого будинку, не озираючись.

– Софіє, якщо що, дзвони! – гукнула її Ольга.

Чоловік галасував на всю квартиру.

– Та ти невдячна! Та я тебе залишу без нічого, зрозуміла? Аліментів також не дочекаєшся, у мене зарплата сама знаєш, неофіційна. Все що я купив тобі – залиш!

Софія склала свої з донькою речі в сумку. В душі вона раділа, що все ж таки зважилася на зустріч з Ольгою.

Чомусь, стало смішно коли рідна мама відмовилася прийняти їх у себе, галасуючи, щоб вони зараз же поверталися назад до прекрасного чоловіка.

Надворі злегка мрячив дощ, але було ще тепло. Мама з дочкою неквапливо йшли містом, їли морозиво і Софія посміхнулася своїм думкам.

– А не так вже й погано, без нічого, так, Алісо?

Дівчинка, нічого не розуміючи, кивнула і побачивши, що мама посміхається, посміхнулася їй у відповідь, а Софія набрала номер Ольги.

– Ольго, слухай, як добре, що я зустрілася з тобою…

Ольга розуміюче посміхнулася.

– Ну тепер моя черга тебе рятувати. Чекаю на вас, зараз напишу свою адресу…

КІНЕЦЬ.