Софія вже котрий день хотіла поговорити з чоловіком щодо їхніх стосунків. Вони живуть двадцять три роки разом, дочка закінчує педінститут, зібралася заміж.

Софія побачила у вікно машину чоловіка, що під’їхала до під’їзду, попрямувала до дверей зустрічати Михайла. На душі у неї було неспокійно, вона сьогодні визріла для розмови.

Михайло передав їй пакет із продуктами:

– Бачиш який у тебе дбайливий чоловік, ну похвали мене! Бачиш, дбаю про сім’ю, а то останнім часом ти щось не так дивишся на мене.

– Сім’я, це коли чоловік приходить додому вчасно, виводить дружину на заходи, в кафе, зрештою, на якийсь фільм, – зітхнула Софія.

– Ну, що тобі не вистачає? Мало приділяю тобі уваги, то в мене на роботі завал!

– Так, бракує уваги. Донько доросла, я вечорами одна сиджу, – намагалася говорити спокійним голосом Софія.

Дружина поклала чоловікові вечерю, сама давно вже поїла, не сидітиме ж і чекатиме його, невідомо, коли він приїде. Михайло вечеряв у напруженому мовчанні, склав посуд у мийку, сказавши дружині мимохідь:

– Я лягаю спати, – і пішов у спальню.

Софія промовчала, вона образливо думала:

– Міг би побажати мені на добраніч або з собою покликати. Та й нехай спить.

Софія заспокоювала себе тим, що зараз вона поспілкується в інтернеті з Романом, сідаючи перед ноутбуком. Зрештою, брак спілкування з чоловіком можна заповнити в мережі. Вона вирішила перевірити, чи нема повідомлення від Романа, з яким нещодавно познайомилася. Він перший написав їй і одразу на «ти»:

– Привіт, як ти думаєш в інтернеті, можна знайти споріднену душу? Хто може зрозуміти, кому твої плани цікаві?

– Не думала над таким питанням, але гадаю, напевно, можна. А що маєш проблеми в особистому житті?

– Є, звичайно, деякі проблеми, але я себе не можу назвати нещасною людиною. Я працюю, зустрічаюся із друзями, іноді їду відпочивати. Щоправда, три роки живу один, у розлученні, – відповів він.

– Напевно, це не так весело, жити одному?

– Так, буває і не весело, але я не втрачаю оптимізму та надії на краще. А ти одружена?

– Так заміжня.

Софія відкрила ноутбук і написала Романові:

– Привіт! – Роман одразу обізвався.

– Привіт, сміливий крок для одруженої жінки. А що чоловік? Він не бачить, що дружина листується з кимось?

– Чоловік спить, утомився.

– Схоже, у тебе в сім’ї не все так гладко, раз ти шукаєш спілкування в інтернеті? Може, мені можна в тебе закохатися?

– Я гадаю, що такої перспективи немає у нас.

– Але ти чомусь шукаєш спілкування?

Софія промовчала, вимкнулась. Вона дала зрозуміти Роману, що подальшого продовження не буде. Мабуть, він зрозуміє і вже їй більше не напише. Софія боролася з непереборним бажанням поспілкуватися з Романом, але вмовляла себе, погано заміжній жінці листуватися з неодруженим чоловіком. Та й не сподівалася особливо, що може дати це листування в мережі?

Михайло ставився до дружини прохолодно, так само приходив пізно, на запитання Софії, коли вони зможуть поговорити, він відповів:

– Ось прийду раніше і поспілкуємося. У тебе є інтернет, спілкуйся зі своїми подругами. Є така приказка: «Хочеш миру в сім’ї, підключи дружині інтернет!», – він усміхнувся своїм жартом і пішов спати.

Софія з чистою совістю сіла за ноутбук, відкрила листування з Романом і здивувалася, він написав:

– Зустрінемось завтра в мережі.

– Я скучив, давно тебе нема. Думав, що в тебе все добре, а коли буде погано, знову напишеш. Як у тебе справи із чоловіком?

– Ну як із чоловіком? Так само, – відповіла вона.

Незабаром Софія звикла до листування з Романом, чекала вечора, коли нарешті почне спілкуватися з ним, їй це вже було потрібно. Чоловік радий, дружина часом засиджується за ноутбуком до пізньої ночі, адже тепер вона не вимагала від нього уваги.

Роман запропонував зустрітись, Софія погодилася. Він чекав її біля входу до кафе з квітами, високий, акуратно та стильно одягнений, вручив квіти, поцілував руку. Коли посідали за столиком, уважно подивилися один на одного.

– Ну, як твоє перше враження? Не розчарований? Такою ти мене уявляв?

– Ні, не розчарований, і не такою уявляв, у житті ти ще прекрасніший. А як я тобі?

– Нормально, також не розчарував.

Вони спілкувалися довго, вечір пролетів непомітно. Роман їй подобався. Особливо його теплий погляд сірих очей. Схаменувшись, Софія зрозуміла, що вже пізно, вдома чоловік, цікаво, чекає на неї чи спить? Вона йому сказала, що їде із подругою до в кіно.

Роман підвіз Софію до сусіднього будинку:

– Зупини, я тут вийду, не треба до будинку під’їжджати, нас можуть побачити, і будуть у мене неприємності.

Роман розумів її, зупинив машину. Софія увійшла до під’їзду, залишила квіти на підвіконні другого поверху та пішла нагору. Увійшовши до квартири, вона зрозуміла, чоловік спить.

Через три дні знову зважилася на побачення з Романом, хоч і відчувала вона докори сумління, але нічого не могла з собою вдіяти, її тягло до нього. Чоловік ні про що не здогадувався, він навіть не питав, де вона іноді буває вечорами, він думав дружина з подругою.

Якось Роман запропонував Софії поїхати на тиждень відпочити за місто. Софія вагалася, і так уже далеко зайшла, коли вона поїде, то доведеться припустити близькість з ним. Роман бачив, що вона у нерішучості.

– Вирішуйся, поїдемо, відпочинемо, краще дізнаємося один одного. Мені хочеться з тобою побути наодинці, тільки ти і я. Усього на три днів.

– А як я поясню чоловікові, куди я поїхала?

– Скажи йому правду, що поїхала до за місто зі мною, ну якщо не наважуєшся, скажи, що з подругою.

– Він може запідозрити недобре.

– Тоді й відкриєшся, зроби це заради мене, будь ласка.

Софія сказала чоловікові, що їде з подругою за місто відпочити на три дні. На її подив Михайло зрадів:

– Звичайно їдь, відпочиньте, тобі давно треба розвіятися. У мене багато роботи, ця робота нескінченна.

Софія зітхнула полегшено:

– Ну й добре, ти сам мене підштовхнув, – заспокоювала вона своє сумління.

Відпочинок був незабутнім. Три дні пролетіли, як один день. У Романа із Софією все тільки починається. Ах, ці чудові, романтичні стосунки! Софія зрозуміла, що означає закохатися і втратити голову.

Настав час повертатися додому, вони обидва засумували. Роман умовляв її, щоб вона розлучилася з чоловіком, йому не хочеться її відпускати.

Софія наважилася на розмову з Михайлом, коли приїхала додому, його ще не було, прийшов пізно після дванадцятої ночі. Він поцілував дружину в щоку:

– Ну як відпочила, не сумувала?

– Ні, все було гаразд.

Софія, глянувши на чоловіка, побачила, що він ховає очі, спитала:

– Щось у тебе сталося? Ти якийсь не такий. Я хочу з тобою поговорити.

Михайло стривожено запитав:

– Хочеш поговорити? Ну, почекай, потім поговоримо, чи тобі щось донесли сусіди? Так, я підозрював, що сусіди проговоряться. Та я й сам хотів тобі все сказати, але не наважувався. Та й Оксана наполягає, щоб я тобі розповів.

Софія спочатку не розуміла, про що мова:

– Оксана? Яка Оксана? Значить, тут була чужа жінка?

– Так. Вона молода, працює в мене в офісі, як тільки прийшла до нас, вона одразу мені сподобалася, – зніяковіло казав Михайло.

– І давно це у вас?

– Ну, півтора року, вона чекає від мене дитину.

– Ну треба ж, на дитину вона чекає від нього! А я не могла зрозуміти таке прохолодне ставлення до мене, і пізні повернення з роботи. Тепер зрозуміло, який у тебе завал.

– Софія, не злись, у нас давно вже шлюб тріщить по швах, ну як ти цього не помічаєш? Я зберу речі і піду до Оксани. Я розумію, образив тебе, квартиру ділити не стану, це вам із донькою, тільки заберу свою машину.

На цьому вони розлучилися, коли за Михайлом зачинилися двері, Софія з полегшенням зітхнула.

– Як добре, що не мені першою довелося зізнаватись. А чоловік добрий, нічого собі, а я півтора роки нічого не помічаю.

Софія зателефонувала Романові, він ніби чекав на її дзвінок, відразу відповів:

– Привіт, ну що, ти зважилася на розмову та зізнання?

– Рома, приїдь до мене, це не телефонна розмова. Я майже вільна. Приїдеш, я тобі розповім.