Сніжана Ігорівна йшла з роботи додому і передчувала, як зрадіє її чоловік Олежик – сьогодні її викликав начальник і запропонував очолити нову філію їхньої турфірми!

Мовляв, ми повинні розвиватися і таке інше.

Це було рідкісною удачею і обіцяло безліч преференцій і бонусів.

По-перше, дуже хороший оклад плюс премії за хорошу працю: а молода жінка завжди працювала добре.

По-друге, орендоване житло оплачувала фірма. До того ж, Сніжана завжди хотіла жити біля моря, де було те місто.

Дітей у пари поки не було – вони були одружені лише третій рік, і вирішили поки що з цим не поспішати.

Батьки дівчини жили в іншому місті. Тому причин для відмови просто не було.

Сьогодні був четвер. Їй дали час подумати до понеділка і відпустили раніше.

І ось вона з коробкою улюблених тістечок бігла додому – треба було обов’язково відсвяткувати цю радісну подію.

Підходячи до під’їзду, вона помітила знайому червону машину – на такій їздила її найкраща подруга Вікуся. Що знадобилося їй про цю пору було не дуже зрозуміло.

Але варіантів було кілька: проїжджала повз, думала я вдома. Захотіла в туалет – а що, буває. Знадобилися гроші на покупки, хоча чому тоді не подзвонила? Хотіла порадитись з приводу чергового хлопця – таке траплялося дуже часто – Віка була все ще незаміжня.

Інші припущення не мали місця для існування. Але у Сніжани стали зʼявлятися невиразні сумніви. Хоча нічого не віщувало біди…

Вони дружили з дитячого садка: вона, Олежик і Вікуся. Щоправда, був ще один учасник їхньої четвірки – хлопчик Славко.

Але його тата прямо після випуску з садка перевели по роботі і сім’я поїхала.

А Сніжана виросла і вийшла заміж за Олега, який із двох подруг обрав не Віку, якій подобався всі ці роки, а Сніжану, яка перевершувала її за всіма параметрами.

І річ не тільки у розмірах, хоча вони теж мали значення. Сніжанка була і красивіша, і розумніша, і добріша за подругу. А Вікуся жила, як бабця: літала від одного кавалера до іншого і була у вічному пошуку.

Так, Сніжана раптом звернула увагу на молодого чоловіка, як на потенційного нареченого. Хоча завжди ставилася до нього як до друга. І зрозуміла, що це – непоганий варіант для сімейного життя, хоча особливої любові з його боку не було.

Але все було вже перевірене і майже рідне – разом вони сиділи на горщику у дитячому садку. Потім – за однією партою: а це вже щось та й означало.

До того ж, Сніжана вважалася досить забезпеченою: у неї на момент заміжжя була квартира в кредит, непогана машина й непогана посада, яка приносила регулярний дохід. І це теж не можна було скидати з рахунків: вона рахувалася багатою нареченою й хорошою парою.

Чого не можна було сказати про Олега. І не тільки він: свекруха Сніжани чомусь вважала, що улюблений синок міг собі знайти дещо й краще. І часто це висловлювала відкритим текстом.

Але дівчина була дуже неконфліктна. Ну і що з того, що чоловік заробляє мало і ніяк не знайде собі потрібну роботу? Просто зараз дуже непростий час, тому вона і буде годувальником сім’ї.

Сніжана, справді, годувала сім’ю й виплачувала кредит: це було справедливо, бо дошлюбна квартира була оформлена на неї. І хоча мама чоловіка робила непрозорі натяки на рахунок прописати улюбленого синочка в хорошій двокімнатній квартирі, дівчина тихо, але твердо відмовила: вона вміла говорити «ні» – не дарма її призначили на керівну посаду.

А чоловікові скоротили обсяг робіт і зменшили зарплату – у четвер у нього тепер був вихідний. До того ж, улюбленого Олежика часто почали відправляти у відрядження. Хоча, які можуть бути відрядження у звичайного середнього менеджера? Але Сніжана на цьому не зациклювалася: треба, значить, треба…

…Вона не стала дзвонити у двері, а тихо відчинила ключем двері. На підлозі в коридорі лежала одна червона туфелька. Друга лежала на підлозі у коридорі – видно було, що скидали їх поспіхом. Зі спальні чулася якась метушня.

А поряд із зачиненими дверима спальні в коридорі Сніжана побачила таке, що аж оторопіла від несподіванки.

Білизну, теж червоненьку – два трикутники, з’єднані мотузками: сором один, як казала бабуся.

– Невже не можна було роздягнутися по-людськи? – з тугою подумала дівчина.

– Так, мабуть не можна було.

Це було щось новеньке – у чоловіка з нею все було зовсім інакше.

Першою думкою було заскочити в спальню, стягнути з них простирадло – фу!

І насваритися на обох. Але вона вирішила не гарячкувати і спочатку охолонути. Та й мститися треба було на свіжу і холодну голову.

Тому Сніжана Ігорівна, намагаючись не шуміти і долаючи гидливість, підняла з підлоги мереживну ганчірочку і поклала в пакет, а його – у сумочку: знадобиться!

А потім тихо вийшла, і, відійшовши на значну відстань, сіла і почала чекати.

Через 15 хвилин у сумці задзвонило.

– Мабуть, не знайшли одяг, – зловтішно подумала Сніжана.

– Кохана, ти де? – як ні в чому не бувало, спитав чоловік.

– А я, коханий, виходжу з роботи, – збрехала дівчина.

По той бік слухавки полегшено зітхнули.

– Я чого ж дзвоню – мене знову відправляють у відрядження! – натхненно брехав Олежик. – Уявляєш, і знову на вихідні! І, виходить, не відмовишся!

– Ну, що ж робити, любий, їдь! – несподівано погодилася дружина, хоча завжди була проти відряджень, тим більше у вихідні.

– А як же ж ти? – здивувався той.

– А що я? – сумно сказала дівчина. – Сумуватиму: мені ж не звикати! Коли тебе чекати?

– Увечері в неділю – раніше не вийде!

– А раніше мені й не треба! – подумала Сніжана, яка вже мала інші плани.

Невдовзі з під’їзду вийшла радісна парочка і, сівши у червоне авто, поїхала у «відрядження».

А дівчина піднялася у квартиру: сліди було заметено – мабуть, усе було відпрацьовано до дрібниць. Про зраду нагадував лише легкий аромат парфумів найкращої подруги, що чувся у повітрі.

Дівчина поставила чайник і відкрила коробку з тістечками.

Після третього тістечка в голові прояснилося: можна було починати обмірковувати помсту.

По-перше, надвечір у квартирі стояли нові замки: чого тягнути! Основні речі чоловіка були зібрані і помістилися у дві валізи – він любив одягнутися, і Сніжана його балувала. Решту залишила на завтра.

У п’ятницю вранці вона подала на розлучення, а потім прийняла пропозицію начальства і сказала, що згодна їхати прямо зараз. Начальник здивувався, але трохи прискорив події і в результаті вона отримала квитки на завтрашній ранок і тиждень відпустки, щоб влаштуватися на новому місці.

У суботу вона виставила валізи з речами Олежика в спільний коридо – він закривався на ключ і звідси ніколи нічого не зникало. На ручку одного з них прив’язала червоні канатики – вийшов імпровізований бантик. Згори – записка:

«Коханий, ти так поспішав у відрядження, що забув свої речі. Сподіваюся, що Вікусі без цих канатиків не надуло.»

І вона поїхала на вокзал, а потім поїхала в нове життя.

Місто порадувало хорошою погодою і якоюсь святковою атмосферою. Та й квартира виявилася просто чудовою: повністю обставлена студія поряд із морем!

Справді, не було б щастя, та нещастя допомогло: життя вдалося, якби не розлучення. Ох, так – розлучення: але у світлі майбутніх радісних турбот Сніжана почала трохи забувати про підлість чоловіка і кращої подруги.

Олежик зателефонував у неділю ввечері.

– Ти де? – без реверансів почав він, зрозумівши, що вона в курсі. – Щось із ключами – я не можу зайти.

– Можеш їх викинути – я змінила замки.

– Ти все не так зрозуміла! – почав галасувати Олежик. – Я тобі зараз все поясню!

– Ну, звісно, не так: у неї, мабуть, відключили воду, і вона приїжджала до нас випрати білизну. А канатики просто випали із пакета! Ти це мені хочеш розповісти?

– Майже! – вигукнув чоловік, який відчув, що переборщив і що земля йде з-під ніг: втрачати все це він не був згоден.

– Так, передай мамі, що її бажання збулося: ти скоро зможеш знайти собі гідну пару – я подала на розлучення, – і цими словами Сніжана відключилася.

Через пів години надійшло 16 дзвінків від колишнього чоловіка. Але дівчина не відповіла: та й що він міг їй сказати? Правильно нічого нового. А хорошого, тим паче.

Тиждень, виділений для облаштування, пройшов швидко. Тим більше, що облаштовувати не було чого: у квартирі було все необхідне – навіть нова білизна. Так, начальник умів цінувати добрих співробітників.

Тому дівчина багато гуляла і переглядала свій гардероб: вона ж тепер буде начальницею! А це потребувало деяких змін у вже створеному іміджі.

У понеділок Сніжана приступила до обов’язків на новому місці. У вівторок в офісі було запланована зустріч з партнером – власником місцевого готелю: вирішено було одразу взяти бика за роги.

Партнер несподівано виявився дуже симпатичним молодим чоловіком на ім’я Стас, який відразу запропонував перейти на «ти». І Сніжана теж несподівано для себе погодилася: їй дуже сподобався Стас – розумний, сильний, з накачаними м’язами і якийсь… Надійний, чи що…

Вони про все швидко домовилися – він виявився чудовим партнером. І дівчина подумала, що з ним легко не тільки на роботі: мабуть, дуже щаслива та, з якою він зв’язав свою долю.

До речі, Олежик в побуті виявився трохи занудою і діставав її своїми причіпками: те не так і це не так. Причому, на свої ляпи, яких було безліч, він не звертав уваги: чіплявся виключно до неї.

Але це раніше Сніжану навіть розчулювало. А тепер вона зрозуміла, що на тлі нового знайомого чоловік виглядає просто ницо: як мильна бульбашка, що переливається, всередині якої порожнеча. Один пшик, як казала бабуся.

Вийшовши ввечері з офісу, дівчина побачила Стаса: він заїхав за нею і запропонував повечеряти разом. І Сніжана Ігорівна погодилася: хто ж цурається свого щастя!

Вони провели разом чудовий вечір: молодий чоловік був хорошим співрозмовником, дотепним. У Сніжани виникло відчуття, що вона знає його дуже давно.

Видно було, що обоє дуже сподобалися один одному. До того ж, з’ясувалося, що кавалер вільний: доля не втомлювалася дарувати дівчині цінні подарунки.

Вони почали зустрічатися і поступово не тільки закохалися один в одного, а й зрозуміли, що у них дуже багато спільного. І це стосувалося не тільки роботи – вони обоє любили активний відпочинок, дивилися одні й ті самі фільми, любили одні й ті самі страви й читали тих самих авторів. Тому їм було дуже цікаво разом.

І не дивно, що їхні стосунки невдовзі перейшли у певну фазу, і молоді люди вирішили пожити разом: Стас мав гарну двокімнатну квартиру, і Сніжана переїхала до нього.

Обоє на той момент вже були обізнані про життя один одного: Сніжана розповіла про зраду чоловіка, така ж ситуація була і з дружиною Стаса – він застав її з другом. Причому з найкращим.

Так, доля іноді робить дивовижні повороти: в обох з’явилося почуття, що їхня зустріч була просто зумовлена кимось згори, не інакше. Але, у будь-якому разі, це був хтось дуже добрий: бо ж обоє знайшли своє справжнє щастя. І в обох все частіше виникали думки про весілля.

Наближався Новий рік: біля вікна у відрі стояла справжня ялинка, яку приніс Стас. Прикрашати її треба було Сніжани: бо ж зазвичай кмітливі чоловіки зовсім не справляються з ялинковою гірляндою.

Був напередодні свята й неробочий день: Стас пішов зі списком продуктів у магазин, а дівчина пішла в комору по ялинкові іграшки. І несподівано її увагу привернув старий альбом із фотографіями: цікаво, яким був її Стасик у дитинстві?

І вже на першій сторінці на Сніжану чекав сюрприз: на спільному фото малюків у дитячому садку вона впізнала себе! Звідки у молодика ці фотографії? Все пояснило фото, де Сніжана була удвох із маленьким Славком, який колись хотів на ній одружитися.

Дівчина зрозуміла, що худенький Станіслав із її далекого дитинства, якого всі називали Славком, став справжнім красенем Стасом!

– Як же ж добре, що Олежик вчасно зрадив мені, – подумала дівчина. – Якби не він, ми б зі Стасом ніколи не зустрілися.

Коли чоловік повернувся з купою пакетів з магазину, вона вийшла в коридор.

– Ти ще хочеш, щоб я стала твоєю? Не передумав одружитися, га Славку? – запитала вона.

– Звичайно, не передумав: я ж тебе одразу впізнав! Ти анітрохи не змінилася, тільки стала ще гарнішою. Ну, то що, ти згодна? Я, правда, хотів це зробити у Новорічну ніч, але зараз теж можна…

І з цими словами він дістав із кишені червоний оксамитовий футляр із каблучкою. А червоний колір – це колір свята і радості! І всі про це знають.

Вона була, звісно, згодна. Так, на той час їх з Олежиком вже розлучили: дітей не було, все майно та житло належало Сніжані. Для цього довелося з’їздити туди, і, звісно, Стас поїхав з нею.

Олежик, відлучений від колишніх благ, опирався, як міг. Навіть прийшов за колишнім місцем проживання в надії, що кохана змилостивиться і вибачить його. І колишня свекруха дзвонила: мовляв, не гарячкуй, Сніжано – синочок же ж повернувся жити до матусі, бо свого житла в нього не було. Та й Вікусі він, мабуть, був потрібен не для спільного проживання, а для тимчасових втіх.

Але на дзвінок Олегу відкрив Стас, що був у хорошій фізичній формі. І той спасував. До того ж колишній Славко порадив поводитись йому нормально і гордо піти. І Олег все одразу зрозумів, навіть не розкрив рота і назавтра дав згоду на розлучення: все-таки, мізки у нього були – Сніжана не могла б полюбити зовсім вже недолугого.

Весілля призначили на перший весняний місяць, який мав бути спекотним. І молоді люди стали інтенсивно до нього готуватися: бо ж у нареченої Сніжанки все має бути найкраще.

Так, дива трапляються всюди – треба тільки вірити: так радять розумні люди.

КІНЕЦЬ.