У суботу Максим заявив дружині: — Я завтра їду на риболовлю.

— Ти всі вихідні або на рибалці, або з друзями! — вибухнула Марина.

— Але я ж працюю весь тиждень. Маю право на відпочинок!

— А я не працюю?! Мені відпочинок не потрібен?!

— Відпочивай, хто тобі заважає?

— Добре. Сьогодні у мене вихідний!

— Марина зняла фартух, вимкнула вогонь під гречкою, пішла в кімнату, переодяглася і ні слова не кажучи вийшла з дому… «Як у нас все добре починалося, і до чого прийшло.

Любов, весілля, старший син… Але з року в рік, з народженням кожної нової дитини, Максим все далі і далі віддалявся від мене. Троє дітей і три кроки від мене і дітей. Я втомилася від життя без любові…», думала Марина, прямуючи до своєї шкільної подруги Томи…

— Марина?! — гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася.

— Саша?! Сашка! — з радісним kриком кинулася вона на шию до свого однокласника і першої, шкільної любові Саші… Після кількох привітальних речень, Марина сказала: — Я зараз до Томки. Пішли зі мною…

— Люди, як добре, що ви прийшли! — радісно зустріла їх однокласниця. Саша запропонував: — Тома, у нас є ідея. Давайте організуємо зустріч однокласників на дачі у моїх батьків. З мене частування, з вас обдзвін однокласників… Зустріч однокласників, хоча були присутні і не всі, пройшла на ура. Жваво і весело. Весь вечір Марина танцювала тільки з Олександром. Чоловік не спускав з неї захоплених очей, а жінка танула в його обіймах… Пізно ввечері всі роз’їхалися.

Марина залишилася з Сашком.

— Тебе шукатимуть, — сказав Антон.

— Не хвилює, — відповіла Марина. Потім додала, — чому ми з тобою розлу чилися, Сашо? Чому я зараз з Максимом, а не з тобою?

— Ми можемо все повернути! Я Розлучений, дітей у мене немає. Зате є трикімнатна квартира в Києві. Переїжджай з дітьми до мене! — Я тільки»за»!.. Марина повернулася додому ввечері в неділю. Вдома її чекали чоловік і свекруха.

— Ми розлу чаємося! — кричав чоловік.

— Дітей ми забираємо! — kричала свекруха. Свекруха і чоловік пішли з квартири. Марина приготувала вечерю, нагодувала дітей, поклала спати, а сама почала осмислювати подію… Вранці подзвонив Саша: — Ми їдемо через тиждень.

— Вибачити. Я не їду.

— Але ми ж любимо один одного! Марина нічого не відповіла. Вона вимкнула телефон. Те, що сталося вчора — це була мрія. Треба повертатися з небес на землю. Вона не буде нав’язувати Саші своїх дітей. І Марина розридалася.

КІНЕЦЬ.