— Мені б таких батьків, як у тебе, Віро. Я б завжди відмінно вчилася і слухалася їх завжди.

Казала подрузі Іринка, малюючи прутиком на піску. Сиділи вони в альтанці біля дому Віри. Мати її з батьком повернулися з далекої мандрівки і привезли Вірочці подарунки. Сукню бірюзову, під її очі, ляльку з волоссям, що розчісується, червоні туфельки й парфуми для дівчаток.

Бабусі її теж навезли гостинців: кофту теплу з ангорки та шарфик шовковий. Тамара Василівна приміряла, очі сяють, але потім прибрала — це до якогось особливого випадку вона одягне, не носити ж таку красу в будень?

— Та ти носи, мамо, не шкодуй, ми тобі ще купимо, — сміялася Лариса Андріївна, мама Вірочки. Або просто Ларка, як мати її називала.

— Ти так, Ларко, грішми не розкидайся, вони ж як вода, сьогодні вони є, а завтра вже й немає, — бурчала на неї Тамара Василівна, а сама, звичайно, була задоволена подарунками.

Шкода тільки, Ларка з чоловіком рідко вдома бувають, робота у них така, зате платять добре. Тільки от Вірочка сумує без батьків, все з бабцею та з бабцею, а подарунки матері та батька не замінять, ні, ніякими грішми не замінять!

І навіть Ірі перепало, у неї аж очі заблищали, коли їй теж подарували гарні шпильки для волосся, і вона тут же стала ними волосся заколювати.

— Давай допоможу, — тітка Лариса підняла густе волосся Іринки, спритно скрутила, підколола з двох боків, а одне пасмо збоку випустила.

— Ну ти прямо зірка, Ірочко.

Іра із захопленням подивилася на себе в дзеркало, а потім на маму Вірочки. Ну як же Вірочці пощастило, живе одна з бабусею, ніхто її не пиляє, не змушує з молодшими сидіти й підлоги намивати.

Ні, Іра, звичайно, дуже любить братика Костю і сестричку Маргариту, але Вірочка одна, як принцеса, а коли батьки ненадовго додому повертаються, вони їй стільки всього привозять, розуму просто незбагненно…

Іра крадькома глянула, як Віра відкрила парфуми й капнула собі на зап’ястя, як вчила її мама.

Ах, який аромат, у Іри ніколи таких не буде, вона навіть очі заплющила від захвату. Якби у неї були такі парфуми, усі хлопці б одразу в неї закохалися, а головне, Олег не проходив би повз, ніби її не існує.

Ірина відкрила очі й побачила, що мама Віри за нею спостерігала, вона посміхнулася і дістала з сумочки ще один флакончик парфумів:

— Тобі подобається? Бери, у мене ще старі не скінчилися, потім собі куплю, — і простягнула цей скарб Ірині.

Іра взяла, благоговійно дивлячись на дорогий подарунок, і від хвилювання хрипким голосом промовила:

— Ларисо Андріївно, дякую вам дуже, дякую!

— Та що ти, Ірочко, люба моя, не варто подяки. І взагалі, я ще молода і ти мене можеш звати просто Лариса, так, Вірочко? Ти ж не образилася, що я такі ж парфуми подарувала Ірі?

— Ні, мамо, не образилася, а ми поїдемо за місто, коли тато відпочине? — байдуже поставивши на стіл флакончик з парфумами, запитала Віра.

— Ну от, я думала, ми підемо ввечері в ресторан, а ти на річку зібралася комарів годувати? Ну що ми там не бачили, хочеш ми до ресторану заїдемо у відкритий басейн? Там лежаки є, можна позасмагати, випити по коктейлю, а потім у ресторан. Тобі подобається такий план?

Віра не знала, що й сказати, але ображати маму їй було шкода, і вона постаралася посміхнутися й кивнула:

— Так, звичайно, дуже хочу, це буде чудово…

Ірина всіма очима дивилася на подругу, ось це життя, басейн, коктейлі, ресторан! І вона ще незадоволено морщиться.

Ех, якби Іру хоч разочок запросили, вона б бігом побігла і нізащо б не відмовилася, ну тільки не сьогодні.

Лариса Андріївна, наче почула думки Іринки:

— Ти можеш теж хочеш з нами за компанію?

Але Ірина різко похитала головою:

— Ні, ні, я не можу, я мамі обіцяла в поліклініку допомогти сходити з молодшими. Дякую, може іншим разом, мені час додому.

Ірина побігла сходами, перестрибуючи через сходинку, згадавши, що їй і йти то ні в чому, краще не ганьбитися! Ах, яка красива, молода і модна мама у Вірочки. Та й тато теж.

А в Іри мама проста. Ні, вона і маму, і тата дуже любить, але мама після появи в родині третьої дитини погладшала, та й взагалі вона така, як у Віри, ніколи не була, а тітка Лара прямо як подружка, все-все розуміє…

Наступного дня Віра сказала, що мама хоче їхні дні народження разом відзначити, і наступного разу вони разом підуть і в басейн, і в ресторан.

І маму з татом, і братика з сестричкою Іринчених запросять, давно вони разом не збиралися, а тут таке свято!

Іра кивала, але сама була впевнена, що мама й тато навряд чи захочуть. Мама скромна, вона соромиться і в ресторані лише один раз була. Зате тато каже, що мама готує смачніше, ніж у ресторані, що там робити…

Хоча хіба в їжі справа, просто в ресторані весело, там грає музика і хвилює душу. І здається, що ті, хто туди ходять, живуть якимось іншим, дивовижно красивим і щасливим життям.

А Віра дивна така, вона любить з родиною Іри в село їздити. Ходить там з батьком Іри на риболовлю, в річці купається і допомагає Галині Іванівні, мамі Іри, готувати на всю сім’ю…

Після того, як Іринка пішла, Тамара Василівна знову задумалася. Потім взяла альбом і стала його гортати. Якось дивно, Вірочка, звичайно, на матір свою Ларису схожа, і очі, і волосся.

Але от сьогодні Тамара Василівна глянула на Іринку якимось іншим поглядом, коли вона поруч із Ларою стояла, і просто обімліла.

Ларка їй волосся підняла, заколола, й Іринка так стала з цією зачіскою на Ларку схожа, просто диво якесь!

Прогорнувши альбом до середини, Тамара Василівна нарешті знайшла фото, де її доньці Ларисі було теж дванадцять, як і дівчаткам. І потім довго сиділа Тамара Василівна, прикривши старий альбом.

Що тепер робити з тією догадкою, яка їй в голову прийшла, вона не знала. Лариса з Галею, матір’ю Іринки, в пологовому відділенні познайомилися, вони з нею первістків давали життя, і в обох доньки з’явилися на світ з різницею в один день.

В одній палаті лежали, лікарня хороша, спеціальна, у Лари і у Галі зір поганий.

Сміялися, що коли дітей їм годувати принесли, у них бирки були погано до ручок прив’язані, і вони самі перев’язали. Невже вони тоді своїх доньок і переплутали?

Ларка завжди була реготуха безтурботна, та й Галина, хоч і хороша господиня, але бачить теж погано. Тепер дівчаткам тринадцять скоро, як вони сприймуть, якщо дізнаються, що їхні матері й батьки їм чужі?

А раптом це не так, і їй, Тамарі Василівні, все це тільки здається?

Вона тоді собі не пробачить, якщо всіх збаламутить і життя їм зіпсує даремно! Ні, не буде вона нікому нічого говорити. А то пересваряться ще всі, а вона винна буде.

Нехай усе йде, як іде. Самі побачать, якщо треба буде…

Сестринські душі та нерозгадана таємниця: Що важливіше за кровні зв’язки?

Так і не сказала нікому Тамара Василівна свої підозри. Коли Ларка з чоловіком знову у відрядження вислизнула, Іринка часто у них з Вірочкою залишалася, а потім ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, вони з Вірою у Іри вдома з молодшими возилися разом і знову в село їздили.

Ростуть, як сестрички, ось і нехай ростуть, їх і так усі люблять. Не знала Тамара Василівна, що не одна вона догадалася.

Галина теж зрозуміла, що Іра не її донька, але боялася сказати про це, Ларка така нервова, ні до чого це ворушити.

Галина Іванівна Іринку любила, і хоч не дуже сильно навантажувала, але виростила її працьовитою розумницею.

Та й Вірочка часто у них бувала і теж до турбот про молодших звикла, і готувати навчилася, і по дому все вміла.

А вже Лариса, приїжджаючи з відряджень, обох балувала подарунками, а потім вони обох заміж видали, з різницею в один рік. Спочатку Іринку, а потім Віру… Тепер уже вони обидві бабусі, баба Лара і баба Галя, і їхні доньки Іринка і Віра щасливі…

***

Ця історія, наче далека мелодія, яка навіює спогади, змушує замислитися: а чи завжди правда, хай навіть найглибша і найшокуюча, потрібна, якщо вона може зруйнувати щастя й спокій багатьох людей?

Чи не є найціннішим те, що дівчатка виросли люблячими, добрими й підтримують одне одного, ніби рідні душі, незалежно від того, що там сталося багато років тому?

І ось що мені не дає спокою: як ви думаєте, чи правильно вчинили Тамара Василівна та Галина Іванівна, зберігши цю таємницю?

Адже, з одного боку, вони захистили своїх дітей від болючих одкровень, а з іншого — можливо, позбавили їх шансу знати всю правду про своє походження.

Що для вас важливіше: гірка правда, яка може розбити серця, чи солодкий спокій, збудований на невіданні? І чи мали вони право вирішувати за своїх дітей?

Поділіться своїми думками, адже “на всяке питання є своя відповідь”, і кожна думка для нас на вагу золота!