Лізі здалося, що син заснув. Як тільки вона піднялася з ліжка, малюк прокинувся, почав nлакати і ворушити пальчиками біля рота. — Сину, потерпи ще пару днів. Мама отримає доnомогу та куnить поїсти. Ти ж дорослий у мене, потерпи, будь ласка, – у Лізи потекли сльози. Вона взяла дитину та пішла на кухню.

Відкрила холодильник із надією, що знайде щось. Знайшла. маленький шматок хліба. Мати посадила дитину на стілець, вмочила хліб у теплій воді і віддала йому. Той став із задоволенням їсти. Ліза перевірила всі полиці, але знайшла лише жменьку вермішелі. -Завтра приготую, з останньою цибулею.

Весь стіл був у крихтах, вона зібрала їх і в рот. Потім налила собі і сину теплої води і вони пішли спати. «Благо квартира є, і доnомогу отримую. На роботу не беруть.

Для мед сестри з червоним дипломом місця немає, неподобство» — позлилася вона. Наступного ранку вона вийшла викинути сміття, поки син спав. До під’їзду підійшов старий Леонід Васильович. Ліза добре знала його, сусід, мешкає на поверх нижче.

— Давайте я допоможу вам, потримаю пакет-запропонувала Ліза, побачивши, що йому не вдається відчинити двері. — Дякую, дочко. Ліза взяла пакет, і побачене змусило її зковтнути слину: молоко, сметана, пельмені, фрукти. — Чи доnоможеш донести пакет? -Звісно доnоможу. Ліза доnомогла йому.

-Дякую, дочко. — Будь ласка. Я піду тоді.

— Стривай. Знаю, що тобі живеться нелегко. Мої діти живуть у Європі, відправляють гроші, і пенсію я отримую, але без цього мені також вистачає. Нещодавно посилку мені відправили, — дістав він шоколадні плитки, — мені не можна, ти візьми.

– Не треба, Леоніде….

— Бери, відмов не приймаю! Я курку не люблю, сестра відправила із села. І це візьми. Ну і молочко синочку. Свіженьке, два пакети купив.

— Дякую, Леоніде Васильовичу.

– Бери на здоров’я. Ще знаю ти медичне училище закінчила. Прийдеш мені робити уколи? -Звичайно прийду, дайте телефон, запищу свій номер. Ліза з усмішкою на обличчі повернулася додому з величезним пакетом їжі. Зварила суп, від запахів прокинувся син. Налила йому молока.

Цього дня вони ситно поїли. Наступного ранку зателефонував Леонід Васильович. -Лізка, мені погано, спустишся? Ліза разом із сином спустилися.

– Так часто буває. Давно медсестра не приходила. Подивись, будь ласка, які лі ки мені потрібні, сходи в аптеку. Ось гроші. Ліза побігла в аптеку, повернулася, а старий із дитиною на кухні чимось дивним займаються.

— Чай готовий, мені вже краще. Він налив усім чаю і додав.

— Лізо, у мене є така пропозиція. Бери цю карту, сюди щомісяця надходить моя пенсія. Натомість приходиш до мене, доnомагатимеш мені з ліками.

— Ні, я й без цього прийду.

— Доню, тобі сина ще поставити на ноги треба. Буде в тебе постійна робота, доки я живий. Погоджуйся. Якщо не братимеш гроші, не приходь.

— Ні, прийду.

— Код у мене в кишені піджака

КІНЕЦЬ.