Я дожила до 47 років і дуже морально втомилася від стосунків зі своєю матір’ю. Так, мати мене виховувала одна. Навчаючись у школі за її суворого контролю, я намагалася «несміливо протестувати», але за вдачею я людина дуже м’яка, і всі мої «протести» придушувалися.

У 24 роки я вийшла заміж і вирішила, що про моральний тиск з боку матері можна забути. Я працювала у банку, і ми з чоловіком могли собі дозволити винаймати квартиру, але з’явилися проблеми на моїй роботі, і довелося перебратися жити до моєї мами.

Це було на початку зими, і перші кілька тижнів було нормально, але все хороше колись закінчується. Закінчилося і в мене.

Слухати яка ти «чудова дочка» 18 годин на добу (про 18 я не перебільшую). Я не витримала і втекла від усіх до столиці. Матері було все одно, чоловікові теж, то ми й розлучилися «дистанційно».

Знайшла роботу, дуже пощастило з колективом, і вирішила, що зможу жити щасливо, спочатку було настільки чудово, що нерви заспокоїлися, я почала «жити», а не «підлаштовуватися» під бажання.

І я познайомилася з чоловіком, який виховує двох дочок. Він мене зачарував, це було на початку. І дівчата теж були привабливими при знайомстві, і сім’я теж змусила відчути себе «жінкою, яку розуміють», на жаль, так тривало не довго.

Після того, як не стало свекра через пів року після «входження» мене в сім’ю все змінилося, що б я не говорила, все сприймалося, ніби нічого не говорилося, а я була лише прислугою.

Тут я сама винна, я сама дозволила такому відношенню до себе. 13,5 років я терпіла і зрештою не витримала і сама пішла.

Нині дуже важко. Немає контакту з матір’ю, немає бажання заводити стосунки, немає бажання взагалі.

КІНЕЦЬ.