— Це не може тривати вічно! Це не наша дитина. Ну, сам подумай! Двозначна ситуація якась, — Влада знову намагалася завести неприємну розмову з чоловіком.

— Та розумію я, Владо! Але, що робити? На вулицю виставити? І мама каже… — почав був Єгор, але Влада його перебила:

— А вже мама твоя, вибач, більше всіх винна в цій ситуації! Через неї все!

Саме свекруха Влади, Олена Марківна, порадила сестрі Єгора, Діані, розлучитися зі своїм чоловіком. Чоловік, звісно, був той ще фрукт.

Дружина в положенні ходила, а він гуляв, та ще й пив. Куди дивилася Діана, коли виходила заміж — невідомо.

Влада тоді ще не була знайома з Єгором і не знала, що там творилося в них у родині, але, судячи з усього, він завжди був такий.

Видно, закохалася Діана, а потім, як зазвичай, «очі розкрилися», ну, або мама допомогла їй їх розкрити. Словом, розлучилася Діана, потім вже зʼявилася на світ дитина.

Колишній чоловік її так і не поцікавився, хто там зʼявився син чи донька, і чи зʼявився взагалі, а Діана, кілька років посумувавши на самоті, кинулася щиро влаштовувати своє особисте життя.

Малюк, звісно, їй у цій справі заважав, і стала вона його підкидати матері.

Олена Марківна спочатку допомагала доньці, а потім комусь із них у голову прийшла цікава ідея відправити хлопчика, якому на той час уже виповнилося шість років, у гості до Єгора та Влади.

Усього на два тижні. Племінник же! Тим паче, своїх дітей у них немає поки що. Не завадить же!

Два тижні затягнулися на три місяці. Малюк Пилип дуже сумував за матір’ю. Було шкода дивитися, як він раз у раз притискався лобом до віконного скла і чекав Діану.

Мама навідувалася.

Спочатку часто. Потім рідше. І завжди на бігу. Поцілує малюка в маківку, обійме й бігом. Він, бувало, тільки почне їй розповідати про свої нехитрі новини, а вона вже взувається.

Діані — не до нього, вона зустріла свою любов. Чоловік показний, трохи старший за неї, діловий, серйозний. Він завжди чекав її в машині, тому вона й поспішала.

Сам він ніколи не піднімався до квартири Єгора й Влади, навіщо?

Дитина ця його не цікавила, та й зрозуміло. А взагалі він завжди був дуже зайнятий. Працював у сусідньому місті, на дорогу в нього йшла купа часу. Вставав ні світ ні зоря, приїжджав пізно. Діана закохалася в нього дуже сильно, тому розгубила всяку розсудливість і зовсім занедбала малюка.

Олена Марківна була рада такому перспективному нареченому, дуже рада. Вони вже познайомилися з ним і подружилися. Заможний, поважний, позитивний у всіх сенсах.

Якось треба було його одружити з Діаною, тому й вирішено було, хоча б на якийсь час, позбутися малюка, а потім, як уже вийде. Ось і привезли вони під благовидним приводом Пилипа Владі та Єгору.

Влада тимчасово не працювала.

Точніше, вона працювала вдома, на комп’ютері, а з тієї роботи, на яку вона ще недавно їздила, Влада звільнилася. Поки що взамін нічого не знайшла й сиділа вдома. Ось так усе й склалося.

Мабуть, свекруха й вирішила, що Влада може з племінником посидіти, раз робити їй усе одно нічого.

Так і «сиділи» три місяці. Пилип уже листівки Владі почав малювати, а не Діані. І на іменини йому Влада з Єгором подарунок купили. А Діана примчала зі своїм суперзайнятим нареченим, привезли тортик, посиділи півгодини й знову поїхали.

Влада тільки-но хотіла завести неприємну розмову, як вони ретирувалися. Єгор зайняв вичікувальну позицію: якось само розсмокчеться.

«Йому то що? — розмірковувала Влада, — прийшов з роботи, Пилип уже спати лягає. Йде — ще спить».

— Він же в садок ходить! Що ти прямо вже так замучилася? — спитав якось Єгор Владу.

— Слухай, річ не в цьому. Ти що зовсім нічого не розумієш?! Це не наша дитина! З якого дива він мені, як рідний, став? — Влада прикрила двері в кухні, щоб не розбудити Пилипа і продовжила:

— Він росте, починає огризатися. Тільки що, заявляє, що я йому не мати і нічого вказувати! Це взагалі вже якось… І всім наплювати, виходить! Я крайня. Так я тобі ось що скажу, Єгоре. Я в положенні. Усе. У нас скоро буде своя дитина.

— Ти… що? — Єгор ніяково сів від здивування на кухонний стілець.

— Що чув. А що? Це неможливо? Усім можна, а мені не можна?

— Владо, не заводься… Можна, звичайно, — примирливо сказав Єгор і почухав потилицю, — Просто несподівано якось.

— Ти мене дивуєш, — усміхнулася Влада, — Ми ж планували начебто, забув?

— Так… але… Усе якось не виходило ніби…

— А тепер вийшло, — рішуче сказала Влада.

Через два тижні Влада зрозуміла, що ні, не вийшло. Зате малюка Пилипа Єгор за цей час відвіз своїй матері, тим паче що вона якраз вийшла на пенсію.

І тепер їй стало «нічого робити», як сказала Влада.

Перед цим вона цілий тиждень розмовляла з чоловіком, переконувала.

Хоч свекруха і переводила їм гроші на Пилипа (Влада завжди дивувалася: чому не Діана?), і фінансово їм було не важко ростити племінника, але все-таки Влада змогла переконати Єгора, що так не може тривати вічно і треба щось вирішувати.

Вона говорила, що скоро їй стане не можна піднімати тяжкості й взагалі перенапружуватися, словом, усе, досить, мовляв, на ній їздити.

А малюк Пилип тим часом мав піти в перший клас. Добре, що Влада з ним трохи займалася, і він дещо вже знав і вмів.

Діана навряд чи стала б морочитися. Хоча при своїх доходах і допомозі нареченого, могла б влаштувати малюка куди-небудь для підготовки до школи.

«Ну… Це тепер їхні турботи», — думала Влада.

Однак сама вона дуже прив’язалася до Пилипа. Вона старалася бути хорошою «мамою». Спочатку, звісно, злилася, а потім стала «прикипати» до малюка.

Так, він часом пустував і був вередливим і шкідливим, але загалом ріс цілком позитивною дитиною. І як було шкода, що батькам до нього зовсім не було діла!

***

— Нічого не допомагає. Нічого. Лікар сказав шансів мало, — хрипким голосом сказала Влада й тихо заплакала.

— Ну, люба, ну, не плач… Ходімо до іншого лікаря, — запропонував Єгор, обійнявши дружину за плечі.

— До якого? Вони всі говорять одне й те саме.

Невдача йшла за невдачею. Влада і Єгор ніяк не могли зачати дитину.

Діана вийшла заміж за свого «бойфренда», але Пилип продовжував жити з бабусею. Він пішов у перший клас, вчився посередньо, здебільшого хуліганив.

Олена Марківна не могла за ним устежити, він ставав зовсім некерованим, часто бився з однокласниками. Зовсім вибившись із сил, Олена Марківна знову звернулася по допомогу до Влади.

— При тобі він такий не був. Владо, дівчинко моя, нехай побуде в тебе, хоч трохи! Може, стане краще слухатися. Напевно, я його зовсім розпестила, — просила свекруха.

— А Діана? — поставила справедливе питання Влада.

— Ох… Діана… Діанка моя — мати негідна виявилася, — зітхнула Олена Марківна, — Тільки хвостом крутить, більше нічого. Навіть зізналася мені якось, що, мовляв, краще б не було Пилипка зовсім, навіщо він їй тільки про минуле нагадує?

Я вже й лаялася на неї, та що з того? Вона доросла людина, повинна сама розуміти, але ні. І чоловікові її новому, звісно, не потрібен чужий синок. Він про свою дитину мріє.

А Діанка хитрує, не хоче більше дітей, за ніс його водить. Як би не розлучилися ще. Довго він терпітиме? Хто його знає?

Подумала-подумала Влада і погодилася. Пожаліла Пилипа: що ж за життя в хлопчика, що з таких років нікому не потрібний виявився!

І справді.

З тіткою малюка немов підмінили: він став слухнянішим, спокійнішим. До школи було його далеко водити, ось ідуть вони з Владою, що туди, що назад, він з нею ділиться, все розповідає про свої справи, радиться.

Влада слухає, не перебиває, радить як бути, сміються, регочуть. І секрети в них свої були, багато всього.

А одного разу обійняв її Пилип і зізнався, що вона і є ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, його справжня мама. І любить він її найбільше. І мріє завжди жити з нею та дядьком Єгором. А бабуся не така, хоч і хороша, але не така.

Влада прямо заридала, наче греблю прорвало. Пилип навіть розгубився, не очікував такої реакції. А Влада плакала про своє. Про те, що не може мати своїх діточок.

Про те, що в тих, у кого діти є, цього не цінують і не потрібні їм вони, а в того, хто мріє про дітей, їх немає, і не передбачається…

Так і став Пилип жити у Влади та Єгора. Подружжя змирилося з тим, що своєї дитини в них не буде, хоча й не залишало надії.

Що вдіяти було, раз така Діана негідна мати вийшла?

Та й дружина негідна теж, схоже, з неї вийшла. Той другий чоловік подав на розлучення, і залишилася вона знову сама. Знову пустилася в активний пошук супутника життя.

І знову Пилип їй не потрібен став, втім, як і завжди.

***

— Мамо! Обіцяй, що буде братик! Я вже хочу з ним гратися, — посміхнувся Пилип.

— Пилипчику, я не знаю, він ще маленький, не видно поки, хто буде! — посміхалася щаслива Влада.

Вона все-таки побачила на тесті омріяні дві смужки і тепер ходила, наче кришталева ваза, побоюючись усього на світі й навіть боячись повірити у своє щастя.

Єгор теж був дуже радий і ходив неймовірно гордий. Пилип радів і гадав, хто буде. Він уже вирішив, що якщо сестричка, то все одно з нею можна буде в машинки грати, і в хованки, тому не важливо.

Тільки Олена Марківна турбувалася. Вона боялася, що коли зʼявиться на світ малюк, то Пилип стане синові й невістці не потрібний.

Але вона даремно побоювалася.

Подружжя оформило опікунство, і за ті три роки, що хлопчик жив у них, дуже полюбили його, насамперед, Влада. І Пилипу неймовірно пощастило з прийомними батьками, — вважала Олена Марківна.

Вона тільки сумувала про те, що в неї виявилася така непутяща донька, яка так і не змогла завести сім’ю, яка мала дитину, та не мала материнського інстинкту, щоб любити її.

«І де ж я її прогледіла?» — бідкалася Олена Марківна.

А ви що думаєте? Чи варто, на вашу думку, брати на себе відповідальність за дітей, коли їхні рідні батьки від них відмовляються?

І чи може чужа дитина стати по-справжньому рідною, якщо їй дарувати любов і турботу?