Коли почалось повномасштабне вторгнення, порядні чоловіки вивозили сім’ї, а чоловік моєї близької подружки перевіз спершу сім’ю, а через тиждень свою “подругу серця, молоду і енергійну”.

Телефоную я подруженції та й кажу,

-Слухай, Наталю, я знаю, що ти б цього чути не хотіла, та твій чоловік таки перевіз “оту” ще й у те місто де ти з дітьми живеш. Це серйозні зміни по його репутації. Розумієш?

Розмова була серйозною. Продовжую, оскільки чую, що Наталя моя мовчить у трубку.

-Камон, подружко, я й так знаю, що ти вже це сама оцінила, і в курсі всього. Поглянь на себе, ти красива та з високими цінностями жінка, не те що твій, у нього таки щось не в порядку з головою.

Наталя моя вирішила мовчати. Лиш “ага” сказала.

Та може то таки і не телефонна розмова. При зустрічі більше б поговорили.

Не проканає про нього надалі історія як про порядного чоловіка, після того, що він натворив.

-Наталю, і ще одне, ще чоловіки люблять вихвалятися зрадами своїми, плести побрехеньки і зневажати усіх своїх колишніх, так-що готуйся то слухати-сказала подружці.

-Життя- це невтомний вчитель. Сказала, Наталя.

А моя баба б сказала, що він своє лице показав, та й Боженька усьо бачить.

Чи правильно я зробила, що розповіла то подружці, вже й сама не знаю. Але, я знаю, що вона теж то всьо бачить і знає. Рішення приймати звісно їй.

КІНЕЦЬ.