Сидячи на лавці, старий вигукнув: – Маріє Василівно, ви сьогодні божественні!

Марія Василівна, мабуть, незадоволена коментарем, відповіла: – Досить, Петре! Не ганьби мене.

Але Петя не вгавав: – Поки не вийдеш за мене заміж, я не дам тобі спокою!

Марія зітхнула: – Ти схожий на мого покійного чоловіка. Ось чому ти вибрав саме мене?

Чому б тобі не харчуватися нервами інших жінок?

Петя посміхнувся і відповів саркастично: – Ти завжди тепло мене зустрічаєш.

Я це дуже ціную.

Для мене ти – королева.

– Не жартуй так. Як колишня буфетниця може стати королевою? – забарилася Марія.

Не витримавши, Петя запропонував: – Слухай, Марійко, а виходь за мене заміж, га?

Марія відповіла: – Не можу, поки не вийдуть заміж моя дочка та онука.

Петро заперечив: – Твій шлюб може їх надихнути.

Марія пояснила свої побоювання: її доньки можуть відкладати заміжжя, думаючи, що вони мають час, поки мама зайнята своїми справами.

– Я хочу, щоб зараз вони вийшли заміж, – сказала вона, – я не маю часу на себе.

Петя у розпачі запитав: – А як ми?

Не можна ж відкласти власне щастя. Марія зітхнула: – Ми почекаємо. Але, будь ласка, будь стриманішим у своїх висловлюваннях.

Я не хочу, щоб мої дівчатка відчували себе некомфортно через мене. Петя, захоплюючись її турботливістю, прошепотів: – Чи можна я візьму тебе за руку?

Марія з посмішкою простягла свою зморшкувату руку. Вони сиділи мовчки, переплетивши руки, і чекали на спільне майбутнє, яке було не за горами.

КІНЕЦЬ.