Коли син привів цю дивну дитину, Ельвіра мало не заплакала. Але не від жалості до хлопчика, хоч виглядав він так собі: волосся як гніздо, аж очей не видно, черевики брудні, одяг явно з чужого плеча, і навіть через об’ємну футболку можна ребра перерахувати.

Сльози у неї підступили від образи: скільки вона просила сина приїхати допомогти їй шафу пересунути чи штори зняти, він жодного разу не з’явився, а як йому допомога знадобилася – то ось вам, намалювався! Ще й із чужою дитиною, знаючи, як Ельвіра мріє про онуків.

Син у неї був єдиний – чоловік загинув, коли хлопчику було три роки, і все своє життя вона присвятила йому: виховувала, вчила, заробляла на квартиру.

Всі ці роки Ельвіра мріяла, як син одружиться з прекрасною жінкою і подарує їй онуків – буде тоді й у неї велика родина, нагорода за безрадісні роки.

Мабуть, її головною помилкою було те, що вона відправила сина до медичного – надто складна професія виявилася для того, щоб мати сім’ю. Три роки син прожив з акторкою анорексичного вигляду – лікував її молодшого брата, так і познайомився.

Два роки зустрічався із прекрасною дівчиною, на ім’я Варвара, але та не витримала його графіка, відстороненості та небажання мати дітей.

– Мамо, ти ж знаєш, де я працюю – які діти! Вони дуже часто хворіють і покидають цей світ, – казав її депресивний син щоразу, як Ельвіра підіймала болючу для них обох тему.

Син працював в онкологічній дитячій лікарні, так що про дитячі хвороби знав не з чуток, але все одно Ельвіра вважала це перебільшенням – рятував її син дітей набагато частіше, ніж зазнавав невдач.

З Варварою вона підтримувала спілкування – та вийшла заміж, в неї з’явилися двоє чарівних близнюків. А син так і жив неодруженим, весь свій час віддаючи роботі.

– Мамо, це Назар. Нехай він у тебе поживе.

Хлопчик, не чекаючи на відповідь, пройшов на кухню, не знімаючи брудних черевиків, і сів за стіл. Від обурення Ельвіра навіть закашлялася.

– У сенсі поживе? Звідки він? Чому в мене?

Син зітхнув і нічого не сказав. Ось завжди був таким – наче сумний П’єро, і як у неї подібний син вийшов!

Він обвів очима квартиру і меланхолійно запитав:

— Ну, які тут штори треба було зняти?

Поки син знімав штори та пересував шафу, Ельвіра абияк витягла з нього, що цей хлопчик приїхав з мамою та молодшою ​​сестричкою, які зараз лежать у лікарні. Грошей у них немає, знайомих немає, хлопчика залишити нема з ким.

— Ти ж ніби любиш дітей, — сказав син. – Ось і займайся.

Ну ось як йому пояснити, що вона не любить дітей, а хоче нормальну родину? Сватів веселих, невістку слухняну, онуків…

– Я не можу, – сказала Ельвіра. – У мене танці, книжковий клуб та скандинавська ходьба.

– Ось і візьми його із собою.

– Він же дикий! Навіть взуття не зняло, ти подивися на його черевики!

Але син не слухав її доказів, відмовився від борщу та поїхав, залишивши дикого Назара у неї у квартирі.

— Борщ будеш? – суворо запитала Ельвіра у хлопчика.

— Буду, — похмуро відповів він.

— Тоді йди та зніми черевики.

Назар не рушив з місця.

— У квартирі в черевиках не можна.

Хлопчик продовжував упиратися.

— Значить, без вечері.

Вона постелила йому в кімнаті сина, і веліла помитися перед сном – надто вже хлопчик був неохайний. Одяг вона відшукала на антресолях – не дарма ж син називав її Плюшкіним, у неї там чого тільки не зберігалося!

– Брудну поклади в машинку і запусти її. Прати вмієш?

Хлопчик похитав головою.

Ельвіра зітхнула.

– Дивись – це кнопка включення. Ось сюди сипати порошок. Коли увімкнеш, вибери програму – ось ця кнопка. А потім запуск. Все зрозумів?

Якщо син думає, що вона буде няньчитися з цим Мауглі, він дуже помиляється.

Коли через п’ятнадцять хвилин вона заглянула у ванну, що він там довго робить? – Ельвіра застала дивну картину – ковшем він наливав воду в машинку барабана. Уся підлога була вже залита, та так, що як би сусідів не затопити!

— Що ти робиш?

— Ви самі сказали випрати!

— Ну то воду навіщо туди лити!

– Без води не випере, – зі знанням справи заявив хлопчик. – Мама завжди так робить.

«Невже вони не мають машинки-автомата?» – Вразилася Ельвіра.

— Іди звідси, — сказала вона.

Коли вона впорядкувала ванну, хлопчик уже спав, завалившись прямо в одязі на старе ліжко сина. Ельвіра похитала головою – і за що їй це покарання!

Хлопчик нічого не вмів. Взагалі-то, в дев’ять років можна багато чого вміти – ось її син вже і білизну сам собі прав, і шкарпетки штопав, і яєчню міг посмажити. А Назар на все:

– Це мама робить.

Довелося вчити його!

Виявилося, що черевики він першого дня не зняв тому, що шкарпетки у нього були діряві. Це Ельвіру потішило – отже, не все втрачено!

Вона посадила Назара за стіл, дістала нитки та голки. Вперше, звичайно, нічого не вийшло, тільки пальці всі поколов, образився і пішов. Але Ельвіра була вперта – другого дня ще раз його шити посадила, і ще, і ще …

Загалом, роботи у неї було безліч – вона вже не буде терпіти у своїй квартирі ніякого ледарства! Синові вона дзвонила щодня і вимагала відповісти, коли він забере цю дитину, але син, як завжди, нічого тямущого не відповідав.

Робота в нього, бачите! А як вона повинна справлятися, йому байдуже.

Доводилося тягати за собою Назара і на танці, і в книжковий клуб, і навіть на скандинавську ходьбу, де йому теж видали палки та він плівся у хвості загону.

А ось на танцях Назар здивував – показав їм новомодний брейк-данс, всі подружки Ельвіри плескали йому від замилування.

У книжковому клубі було найскладніше – вона пробувала Назару дати книгу, але виявилося, що він у дев’ять років читає тільки вголос і по складах, а якщо не читає, то починає влазити в дорослі розмови, так що від клубу їй довелося відмовитися на якийсь час.

Натомість вона садила Назара біля свого крісла на табуреточку і наказувала йому читати їй оповідання. Хлопчик спершу відмовлявся, але потім втягнувся.

Брала вона його з собою і на ринок – вчила, як визначати, яке м’ясо свіже, а яке ні, як торгуватися, щоб максимально збити ціну і де продають найсмачніші яблука.

Синові вона вже перестала дзвонити – зрозуміло, що коли захоче, тоді й приїде. Так і сталося: приблизно через місяць після свого останнього відвідування, син з’явився, повісив штори, повернув шафу на місце, бо за нової обстановки виявилося незручно, забрав хлопчика та поїхав.

І чому вона раніше не помічала, що у її квартирі так тихо і порожньо? Цілий день вона тинялася без діла, зітхала, у книжковий клуб не пішла, на ходьбу теж.

Зізнатися собі в тому, що сумує за хлопчиком, Ельвіра не могла – сама ж щодня телефонувала синові та просила позбавити її від нього.

Але правда була в тому, що за цей довгий місяць вона встигла прив’язатись до нього. Ні, треба терміново одружити сина, скільки він може її рвати душу!

Місяця за два, син, як завжди, приїхав без попередження – дзвінок у двері, і ось він, намалювався!

За спиною в нього кремезна жінка з густими бровами та пронизливим поглядом, і Ельвірі відразу стало ясно, хто вона – точнісінько як хлопчина, що тут скажеш!

І тут вона вже помітила і самого Назара – той тримає за руку крихітну дівчинку з двома тугими кісками.

— Мамо, привіт, це Алла.

Вперше за багато років на обличчі сина немає маски сумного П’єро – виявляється, він вміє посміхатися! Говорить він з Ельвірою, але дивиться зовсім не на неї, а на страшненьку кремезну жінку.

Ельвірі хочеться сказати – синку, але Варя була така красуня, згадай! І навіть та твоя актрисулька…

Але вона розуміє – серцю не накажеш, та і її теж. Пропустивши сина повз, Ельвіра притискає до себе Назара і каже:

– Як же ти виріс…

Він усміхається, обіймає її, потім знімає свої чисті черевики та радісно повідомляє:

– Ось я сам зашив!

Чорні шкарпетки зашиті зеленими нитками – не дуже акуратно, але Ельвіра схвально плескає його по плечу і каже:

– Молодець.

А потім вони всі йдуть на кухню, їдять борщ і просто розмовляють, наче одна велика родина.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?