Словами не можу передати, як ненавиджу стереотипи. Особливо ті, які стосуються мене та моєї статевої приналежності. Як впоратися з мамою – не розумію!

Мама свого часу народила трьох дітей. Я, єдина її дочка, середня за віком; у мене є старший та молодший брати.

Батько вдома з’являвся досить рідко, дедалі більше стирчав у своєму гаражі. Навіть там ночував, міг тиждень не повертатися. Власне, коли його не стало, мені було п’ять років, а братам сім і два, і ніхто з нас особливо навіть не журився.

Але мати постійно скаржилася, що хлопчики ростуть без батьківської руки. І дозволяла їм набагато більше, ніж мені. За однакову провину нас із братами карали зовсім по-різному. Якщо їх мати могла максимум посварити та залишити без солодко, то мене не соромилася бити ременем.

Років із десяти мені доводилося допомагати їй із прибиранням і приготуванням, причому відмова від цього обов’язку теж суворо каралося.

Брати після школи спокійно сиділи перед телевізором чи гуляли, а мені доводилося мити за всіма посуд і допомагати готувати їжу на завтра. А після цього треба було ще вивчити уроки, бо за погані оцінки мене знов-таки могли покарати!

Мене лаяли за те, що не всі предмети даються мені на п’ятірки, а братам сходили з рук цілі чверті з трійками. Мало того, за оцінки молодшого брата теж лаяли мене! Я ж старша, могла ж простежити…

Після школи, коли я нарешті поїхала з цієї божевільні, життя здалося райським. Я вступила не в той універ, що старший брат, а тому не перетиналася ні з ним, ні з мамою. Переїхала до гуртожитку, а після – у невелику квартиру в центрі, від якої було недалеко пішки ходити на роботу.

Ми зі старшим братом вибилися в люди, в обох гарна робота. Молодший лише навчається в універі. Здавалося б, у мене мало з’явитися нарешті особисте життя. Та сталося не так, як гадалося!

Мамі регулярно потрібна допомога то з прибиранням, то із закрутками, то ще з чимось. І вона все ще з будь-якого приводу смикає мене.

Моя квартира знаходиться за дві години їзди від маминого будинку, і мені незручно щоразу їздити туди й назад. І це ще більше дратує, якщо мамі потрібно показати, як у месенджері картинку до повідомлення прикріпити або як завантажити та налаштувати якийсь додаток на телефоні!

Старший брат теж винаймає квартиру, але живе через дві вулиці від мами, йому десять хвилин йти пішки. Молодший брат все ще продовжує жити разом із мамою в одній квартирі! Чому тоді перша, кого звуть на допомогу, це я?

А після того, як я розповіла мамі, що із зарплатою у мене все добре, вона нерідко може у мене в борг попросити на щось.

Мені не шкода, звичайно, але просто цікаво, чому мене вона спокійно просить додати на зимові речі п’ять тисяч, а старшого брата попросити не може? У нього зарплата навіть більша за мою!

Я одного разу прямо запитала, то мама почала зітхати, що Олегу гроші потрібніші, ніж мені. Він же живе із дівчиною, у них вже майже родина.

Так, я дуже рада. Але я взагалі-то, живучи сама, маю витрати більші, адже я не маю другої людини, яка б допомогла. І, до того ж із меншою зарплатнею, ніж у брата, я намагаюся накопичити собі на квартиру!

Молодший взагалі все ще ніде не працює, хоча міг би знайти підробіток. А він усе сидить на маминій шиї та просить у неї грошей на гулянки. Мама його не чіпає, хоча нас зі старшим братом змушувала шукати роботу одразу після школи.

Багато разів намагалася з матір’ю поговорити, показати, наскільки несправедливо вона вчиняє. Але вона лише відмахувалася.

Казала, що життя взагалі несправедливе, а доля нас, дівчаток, це покірно терпіти та підлаштовуватися. Відразу стало зрозуміло, як вона народила від чоловіка-пияки цілих трьох дітей.

Через регулярні поїздки до мами у мене давно немає ні подруг, ні особистого життя. Я їжджу на роботу, а потім додому, і так цілий тиждень. Відчуваю, що скоро мої нерви не витримають, і я повністю припиню спілкування із сім’єю.

КІНЕЦЬ.