– Скільки ти з собою грошей привезла, Марино? – питає мене чоловік.

– Петре, я ще сумки розкласти не встигла, а ти вже про гроші. Краще б ти мене спитав, як я з дороги, чи не втомилася, – кажу. – І нащо тобі гроші?

– Мирон гарну машину пригнав, треба брати, – спокійно каже мені мій Петро.

Щойно я приїхала додому, як чоловік мій мені заявив, що я маю йому машину купити. Ціна питання – якраз 12 тисяч, це сума, яку я зазвичай привожу з собою додому.

Працюю я в Італії, у мене відносно велика зарплата, аж 1200 євро, бо зазвичай за роботу бадантки пропонують тисячу євро в місяць, але в мене сеньйора дуже хороша, я в неї працюю вже 5 років, і щоб я від неї не пішла, вона мені сама запропонувала вищу зарплатню.

Тисячу щомісяця я відкладаю, а двісті євро витрачаю на свої потреби. То ж чоловік добре знав, з якою сумою я повернуся додому.

На ці гроші у мене були зовсім інші плани, тому заява чоловіка про машину мене дещо спантеличила.

Заробітчанкою я стала 15 років тому. Ми з чоловіком і сином не мали свого житла, жили разом з його батьками. Хто жив із свекрухою, той мене зрозуміє, настільки це складно.

Роками я мріяла про те, щоб мати власний куточок, але мій чоловік мене в цьому ніколи не підтримував, він вважав, що у нас все добре, адже у його батьків великий будинок.

– Чого тобі ще не вистачає? Інші про таке мріють. Та й мама моя тебе не чіпає, – бурчав чоловік.

Йому добре казати «не чіпає», він же не знав всіх нюансів. Ми коли їсти на одній кухні готували, то ж на думку свекрухи у мене було все «не так». Навіть таке елементарне, як чищення картоплі, і то не проходило спокійно.

Але ж я не могла чоловікові розповідати про всі ці дрібниці, адже їх було багато, та й не хотіла я загострювати ситуацію, навпаки, завжди старалася згладити всі гострі кути.

Тепер розумію, що даремно я це робила, бо чоловік сприймав це як те, що у нас все нормально.

Закінчення школи сином я дуже чекала, бо давно в своїй голові придумала план – їхати на заробітки і заробляти собі на житло.

Чоловік спочатку був проти, але я йому сказала, що нам і про сина треба подумати, то цей аргумент його переконав більше.

Перші кілька років я вкладала гроші в хату свекрухи і мене це дуже дратувало, але по іншому бути не могло, бо ж це по суті був мій дім.

Потім син став зустрічатися з дівчиною, і я вже наполягла, що пора відкладати гроші на квартиру для нього.

Я якраз вклалася в термін, 5 років я збирала гроші, і якраз Максим надумав одружуватися.

Після весілля син пішов жити оремо, у своє гніздечко. На весіллі був один не дуже приємний для мене момент, чоловік сказав, що він вручатиме сину ключі від квартири.

Всі захоплено дивилися на дбайливого батька, а я тим часом стояла осторонь, наче я тут ні при чому. Мені тоді було прикро, та я проковтнула.

Тепер я таки збираю гроші на окреме житло. Чоловік не хоче йти від своїх батьків, вони вже літні люди, їм наша допомога і підтримка потрібна, але я не хочу жити в чужому домі жити до старості.

Чоловік каже, що це мої вибрики, але я так не вважаю, я ж для цього в Італію і поїхала, щоб довести насамперед собі, що я чогось варта.

Мені навіть здається, що якщо він не захоче разом зі мною переїжджати, то я з ним навіть готова розлучитися і таки жити окремо.

Тепер чоловік захотів машину. Наш сусід Мирон проганяє машини з-за кордону, і мій чоловік вирішив, що йому треба авто.

– Нащо тобі та машина, куди ти на ній будеш їхати? – питаю. – Ти майже до 60-ти років прожив якось без машини, – кажу.

– У всіх є машина, а чим я гірший? – розводить руками чоловік.

Я хотіла йому сказати, що якщо він так хоче машини, то на неї треба заробити, але я промовчала, бо не хотіла перед святами настрій і йому, і собі псувати.

Чоловік хоче машину, я хочу окреме житло, і в цих бажаннях ми з ним аж ніяк не сходимось.

Я спіймала себе на думці, що все життя я робила так, як хотів чоловік, а не так, як хотіла я, але постійно мовчати це теж не вихід.

А яка ваша думка? Давати чоловікові гроші на машину, чи продовжувати відкладати на окреме житло?

Джерело