— Скільки ти можеш жити за мій рахунок і читати цілими днями оце! — запитала я у своєї 35-річної дочки, яка сиділа з кавою за черговою книжкою на кшталт «Як заробити перший мільйон».

Тоня підняла голову, глянула на мене спокійно, майже відсторонено, відсьорбнула каву й повільно перегорнула сторінку.

— Мамо, я ж вчуся!

— Чому ж ти тільки вчишся, а грошей немає? Вже десять років вчишся, і жодного мільйона я поки що не бачу!

— Ти нічого не розумієш, — пробурмотіла вона.

О, як же я нічого не розумію! Я працювала все життя, щоб мати стабільність, щоб дати їй хорошу освіту, щоб вона могла стати на ноги. Але Антоніна стоїть на моїй шиї! І головне — абсолютно цього не соромиться.

Колись у неї була хороша робота в банку. Не мільйонні прибутки, але стабільна зарплата, відпустки, які вона могла собі дозволити, соціальний пакет. А потім її ніби перемкнуло.

— Я не хочу працювати на когось! — оголосила вона три роки тому, грюкнувши дверима банку.

З того часу вона «шукає себе», «вчиться мислити як багаті люди», «формує фінансову грамотність».

Але фактично вона просто живе в моїй квартирі, їсть за мій рахунок і щодня читає чергову книжку про те, як правильно стати багатою.

— Ти хоч розумієш, що таке гроші? — продовжила я, намагаючись не вийти з себе.

— Гроші — це енергія, — відповіла вона з серйозним виглядом.

Я мало не поперхнулася повітрям.

— Яка ще енергія? Це інструмент, який треба заробити!

— Мамо, ти мислиш, як бідна людина, — повчально сказала вона й відклала книжку. — Якщо весь час думати тільки про роботу, ти залишишся в цьому колесі назавжди. А багаті люди створюють активи.

— Який у тебе актив, крім мене?

Вона глянула на мене трохи винувато, але швидко взяла себе в руки.

— Я працюю над собою. Вчуся, пробую себе в різних сферах. Ось нещодавно почала вести блог про фінансову свободу.

— Блог?!

— Так, у мене вже сто підписників.

Я видихнула.

— Чудово. Всі сто уже стали мільйонерами?

Вона посміхнулася.

— Ну от, ти знову кепкуєш. Я ж пробую, рухаюся!

— Доцю, я не хочу, щоб ти «пробувала». Я хочу, щоб ти працювала!

Вона театрально зітхнула.

— Мамо, я просто не хочу жити, як ти.

І ось це вже зачепило.

— А як я живу?

— У постійній боротьбі. Працюєш, хвилюєшся, відкладаєш гроші, економиш. І що? Де твій мільйон?

Я так і сіла.

— Тобто ти вважаєш, що моє життя — це провал?

— Я цього не казала! Просто я хочу інакше. Хочу жити для себе.

Я дивилася на неї й не могла впізнати. Це була моя донька? Та дівчинка, яку я виховувала?

Вона відклала книжку, встала, підійшла до дзеркала, поправила волосся.

— До речі, сьогодні ввечері я йду на тренінг «Як притягнути гроші в своє життя».

— І скільки це коштує?

— Три тисячі гривень.

Я притулилася до стіни, намагаючись не сказати щось, про що потім пошкодую.

— І за чий рахунок цей бенкет?

— Мамо, ну це ж інвестиція в майбутнє!

І от тут я зрозуміла, що більше так не можу.

— Добре, — сказала я тихо. — У тебе є місяць. Або ти починаєш реально заробляти, або я перестаю тебе утримувати.

Вона здивовано кліпнула очима.

— Ти жартуєш?

— Ні. У тебе є освіта, розум, ти можеш знайти роботу. Або хай твоя енергія годує тебе.

Вона мовчала кілька секунд, потім пирхнула.

— Ну й добре. Побачимо, хто кого.

Пішла у свою кімнату, грюкнувши дверима.

А я залишилася сидіти на кухні з думкою: А що, як вона справді нічого не знайде? А що, як це її зламає?

Але з іншого боку — а що, як саме це її нарешті змусить діяти?

От тепер я думаю, чи правильно я зробила? Може, треба було ще трохи потерпіти? Але ж вона просто сидить на місці, і це триває роками!

Як ви вважаєте, я зробила правильно? Чи треба було ще дати їй час?

Джерело