Скільки мені довелося наслухатись і від рідні, і від друзів після того, як я вирішила дати чоловікові ще один шанс та спробувати зберегти сім’ю.

Мене називали безхребетною дуреnою, пророкували чергове розчарування, засуджували, що свою гордість ставлю нижче, ніж свою потребу в наявності штанів у будинку. Казали, що люди не змінюються, а я просто себе переконую в тому, що мені так зручніше та боюся дивитися правді у вічі.

Але я про свій вибір не шкодую. Час показав, що я мала рацію, коли вирішила дати чоловікові ще один шанс. Було нелегко, але все одно ми впоралися та зберегли родину.

Чоловік завжди любив випити. Але у студентські роки це якось не сильно падало у вічі. Погуляв з компанією іноді на вихідних і все, що тут такого? Після весілля він вже почав випивати кожних вихідних. У п’ятницю брав щось міцніше, у суботу продовжував, а в неділю лікувався пивом.

Мене це вже стало насторожувати. Я стала з чоловіком лаятись з цього приводу, бо мене не влаштовувало, що вихідні він проводить або з друзями, або вдома, але в нетверезому стані.

Чоловік спочатку виправдовувався проблемами на роботі, потім почав гарчати, що я його задовбала своїми криками, ми стали сваритися ще сильніше.

– Чого ти причепилась до мене? Я ходжу на роботу, приношу гроші, вдома щось роблю, що тобі треба. Чи можу я спокійно свої вихідні провести? – обурювався чоловік.

Ми сварилися, мирились, знову сварилися. Коли я очікувала дитину, чоловік пів року поводився ідеально, а потім знову почалося.

По пивку з друзями, чарочку під гаряче, келих від стресу.

Але поки я носила дитину, чоловік не дозволяв собі напиватися, як було до того. Та й після появи дитини тримав себе в руках, іноді навіть допомагав з малюком. Але постійно кількість випивки зростала.

Під час новорічних свят чоловік увійшов до алкогольної залежності. Він як почав пити тридцятого числа, коли в нього був корпоратив, і продовжував числа до п’ятого. Думаю, він і далі пив, але я цього вже не бачила, бо ми з чоловіком серйозно посварилися, я забрала дитину та переїхала до батьків.

Ми прожили у батьків два тижні, коли чоловік прийшов миритися. Він був абсолютно тверезий, сказав, що все усвідомив, що більше такого не повториться. Я вирішила повернутися, сподіваючись на його обіцянки. Два місяці чоловік справді тримався, але потім знову почалося, причому одразу серйозними дозами.

Два роки я чекала, коли чоловік візьме себе до рук. Він спочатку пив і скандалив, потім тверезів і просив вибачення, а потім все заново. У мене не залишилося сподівання, що чоловік якось зміниться. Я не вірила його словам, мені було начхати на його запевнення, тому що він легко їх порушував.

Дитина вже була доросла, четвертий рік ішов. Я не хотіла, щоб він запам’ятовував наші сварки та пику нетверезого батька. Поки чоловік у вихідні десь пропадав, я попросила батька приїхати та забрати нас.

Виїжджала я капітально, бо не вірила, що чоловік схаменеться, а тягнути лямку дружини алкоголіка я не хотіла. Я хотіла нормального життя.

Чоловік прийшов через два дні качати права до моїх батьків. Він був п’яний, я навіть виходити не стала. Батько вийшов, пояснив, що я вже подала на розлучення, тож бути чоловіком і дружиною нам залишилося недовго.

Тоді чоловік зник на місяць. Розлучати нас не поспішали, а потім чоловік прийшов знову, він був тверезий. Просив вибачення, обіцяв, що цього разу все точно буде по-іншому.

Він вже знайшов клініку, де йому допоможуть позбутися згубної звички, зараз проходитиме лікування. Чоловік благав мене дати йому ще один шанс і не розлучатися з ним.

Я забрала заяву, сказала, що подивлюся, що вийде з його обіцянок, але житиму поки що у батьків. Нікому я не почала нічого пояснювати.

З чоловіком назад ми з’їхалися майже за рік. Цілий рік він проходив лікування, відвідував дитину, я стежила, як він тримає слово. А потім вирішила дати нашим стосункам ще один шанс, таки у нас дитина.

Наслухалася від оточуючих, що роблю велику дурість, що не треба йому вірити, багато чого ще мені говорили. Але свій вибір я зробила і не пошкодувала. Чоловік насправді кинув пити. Ось вже п’ять років він взагалі не п’є, навіть пиво. У нас з’явилася ще одна дитина, ми живемо душа в душу.

Дуже рада, що тоді і я повірила в чоловіка, і він знайшов у собі сили зав’язати з міцними напоями та поставити на перше місце мене та дитину.

КІНЕЦЬ.