Маргарита поверталася з роботи й подумки будувала плани на вихідні.

– Сьогодні ввечері – лише відпочинок. Прибирання можна зробити й завтра зранку, впораюся швидко – весь тиждень намагалася підтримувати порядок. Головне, щоб Славко нічого не накоїв.

Слава – це чоловік Маргарити. Вони одружилися минулого року, а три місяці тому він втратив роботу. І тепер сидить удома і вдає, що займається домашнім господарством.

Минулого разу, коли він вирішив приготувати вечерю, Риті довелося влаштовувати генеральне прибирання на кухні.

Сьогодні Слава повинен був показати дружині резюме, яке він склав, щоб відправити в три різні фірми.

Річ у тім, що Маргарита поставила чоловікові умову – якщо він протягом двох тижнів не знаходить роботу, то з’їжджає до мами.

Ліфт знову не працював. Маргарита почала підійматися сходами й на третьому поверсі наздогнала літню сусідку – Наталю Іванівну, яка поверталася з крамниці.

– Давайте я вам хоч сумку допоможу донести, – запропонувала Маргарита.

– Сьогодні п’ятниця, отже, ліфт до понеділка не відремонтують, – тяжко зітхнула сусідка. – Хоч узагалі на вулицю не виходь.

– А давайте я вас навчу, як телефоном продукти замовляти, – запропонувала Маргарита.

– Ні, я вже якось сама.

Рита відчинила двері своїм ключем і побачила посеред передпокою купу чужого взуття.

У вітальні лунали голоси. Двері кухні відчинилися, і звідти вийшла незнайома жінка.

Маргарита пройшла в кімнату і здивувалася. Її благовірний і ще якийсь чоловік – сиділи в кріслах, а поряд стояли свекруха – Лідія Андріївна, та ще один чоловік. До них приєдналася та жінка, яка вийшла із кухні.

– Слава, ти не поясниш мені, що тут відбувається? – Запитала Рита у чоловіка.

Він підвівся і кивнув на матір:

– Ось. Мама…

– Я зараз тобі все поясню, Рито, – заспівала Лідія Андріївна.

– Це ось Євген Миколайович – він рієлтор. А це покупці. Вони прийшли подивитися вашу квартиру.

– Я щось не пам’ятаю, щоб давала оголошення про продаж своєї нерухомості! Хто вас запросив сюди? – звернулася вона до Євгена Миколайовича.

– Лідія Андріївна, – відповів той.

– А вам не спало на думку поцікавитися, кому належить квартира, до якої вас запросили? Лідія Андріївна не лише не є власником цієї нерухомості, вона тут навіть не зареєстрована! З таким самим успіхом ви могли б зайти у квартиру навпроти!

– Лідія Андріївна сказала, що ви збираєтеся продавати цю квартиру, та купувати трикімнатну. Чому я не повинен був їй вірити?

– Тому, що вона не господарка квартири! – Обурено сказала Маргарита.

Після цього вона повернулася до «покупців»:

– Я прошу всіх сторонніх піти.

Коли вони залишилися втрьох, Маргарита сіла в крісло, що звільнилося, і запитала:

– У чому річ, Лідіє Андріївно?

– Ну, ти ж чула – я просто хотіла вам допомогти. Ви нещодавно одружилися. Невдовзі діти підуть, вам моя допомога знадобиться.

– А квартира у вас маленька – всього дві кімнати. Ось я й вирішила, що двокімнатну треба продати, та купити трикімнатну. Тоді я зможу оселитися з вами, та допомагати з дитиною.

– А грошей ви додасте?

– Ні, але можна взяти іпотеку.

– Якщо ви маєте на увазі Славу, то він уже три місяці не працює, – відповіла Рита.

– Але ж ти працюєш! – Вигукнула свекруха.

– Як ви чудово придумали: продаємо мою квартиру, я беру іпотеку, і ви переселяєтеся до мене! Забудьте! Ще раз повторюю – забудьте, Лідіє Андріївно!

Маргарита повернулася до Слави, який досі сидів мовчки.

– Ти про це знав?

По тому, як чоловік забарився з відповіддю, вона зрозуміла, що знав.

– Ну, і що, що він знав?

– Втрутилася Лідія Андріївна.

– Слава тут живе, він має такі самі права на цю квартиру, як і ти!

– Невже!

– Так! Він твій чоловік і вже рік мешкає тут, а ти навіть не можеш зареєструвати його!

– А навіщо?

– Тому, що у нормальних сім’ях чоловік та дружина зареєстровані в одній квартирі, – заявила свекруха.

– А що ще буває у нормальних сім’ях? – посміхнулася Маргарита.

– У нормальних сім’ях чоловік та дружина володіють нерухомістю разом. Було б справедливо, якби ти переписала пів квартири на Славу. Ось у нас із чоловіком так і було!

– Наскільки мені відомо, ви з Миколою Петровичем свою квартиру купували, коли були у шлюбі. Ось коли Слава влаштується на роботу, і ми з ним накопичимо на спільну квартиру, тоді вона і належатиме нам обом. А поки, даруйте, ця квартира тільки моя!

– І тому ти збираєшся вигнати Славка? – Запитала Лідія Андріївна.

– А, ось у чому справа! Хлопчик поскаржився матусі на злу дружину, яка відправляє його на роботу! До речі, Славо, ти підготував резюме?

– Я не встиг, мама прийшла, – відповів чоловік.

Маргарита подивилася на В’ячеслава. Яка сліпа вона була рік тому!

Хоча будь-яка дівчина могла б помилитися: хто міг подумати, що за зовнішністю майже Аполлона – високий, широкоплечий, володіє практично всіма ознаками брутальної зовнішності, і на тобі… Мамій звичайний! – так широко поширений нині тип чоловіка.

– Скажіть, Лідіє Андріївно, ви справді розраховували, що у вас все вийде? Що я не заперечуватиму проти продажу квартири?

– Що буду щасливою, якщо ви оселитеся разом з нами? – спитала Маргарита, якій вся ця ситуація здавалася абсурдною.

– Але ж так усім буде краще!

– Кому буде краще? Вам? Славі?

– Так буде справедливо стосовно свого чоловіка: він живе з тобою цілий рік, а в якийсь момент з’ясовується, що ти маєш повне право вигнати його.

– Як кошеня, що нашкодило! Хіба це правильно? Хіба дружина не повинна підтримувати чоловіка?

– Ви хочете сказати, що я його не підтримую? Слава вже три місяці без роботи, і весь цей час я утримую його!

– Але це не може продовжуватися далі – чим довше він сидітиме вдома, тим менше у нього шансів влаштуватися на хорошу роботу.

– Я допомагаю Славі скласти резюме, шукаю для нього вакансію. Хіба це не допомога? А ви вважаєте, що я просто повинна його годувати та одягати, та ще й давати гроші на кишенькові витрати?

– Вибачте, але я йому не матуся, а дружина, і хочу, щоб поряд зі мною був чоловік, а не хлопчик, котрий до тридцяти років не може відірватися від маминої спідниці!

– Кожна людина має бути впевнена у завтрашньому дні, а ти своїми погрозами, виселити Славу з квартири, позбавляєш його цієї впевненості!

– І ти ще дивуєшся, що я намагаюся його захистити? Він єдиний наш син! Ми з чоловіком стільки вклали в нього: виховували, ростили, дали освіту, і тут якесь дівчисько заявляє, що він не готовий до життя!

– Вигукнула Лідія Андріївна.

– Ви не навчили сина головного – самостійності! А без цього все, що ви йому дали, не працюватиме, – відповіла Маргарита.

– І ось зараз саме такий момент, коли все з’ясується – чи зможе Слава жити без підпірок, чи ні. Якщо ні, це стане вашою проблемою.

Лідія Андріївна пішла, цілком упевнена, що має рацію.

Маргарита подивилася на чоловіка – Слава був розгубленим.

– Я піду готувати вечерю, а ти все-таки займися резюме, – сказала вона.

Через пів години, коли м’ясо вже стояло в духовці, а Рита різала овочі для салату, Слава зайшов у кухню і простягнув Риті аркуш паперу.

Вона прочитала, у двох місцях внесла виправлення, потім спитала:

– Там зарплата вказана?

– Так. На десять тисяч менше, ніж я отримував раніше.

– Але ж тебе скоротили! Одного тебе з усього відділу! Роби висновки. Жоден роботодавець не платитиме грошей просто так – орати треба, – зауважила Маргарита.

– Набридло вже на дядька працювати!

– Заявив чоловік.

– Знаєш, дорогий, а той, хто працює на себе, оре втричі більше. Причому не факт, що ці гроші наприкінці місяця отримає. Відправ прямо зараз, – вона віддала йому виправлений текст.

Слава пішов у кімнату, а Маргарита сіла, знесилена. Зненацька вона відчула себе матусею, яка перевіряє уроки у недбайливого сина-підлітка.

У суботу Лідія Андріївна знову прийшла.

– Знаєш, Рито, мені здається, що ти надто тиснеш на Славу. Два тижні – це дуже короткий термін. Це нереально знайти роботу за такий час, сказала вона.

– А за три місяці було реально? – спитала Маргарита.

– Це дивлячись, яку роботу!

– Вигукнула свекруха.

– Двірником можна прямо сьогодні влаштуватися.

– Не лише двірником, – відповіла Рита.

– Кур’єром можна хоч зараз. Системним адміністратором – але там, мало того, що треба багато знати, ще й крутитись доведеться.

– Скажеш теж – кур’єром! Слава має вищу освіту, – заперечила Лідія Андріївна.

– А мені батько розповідав, що його старший брат у дев’яності, коли у них у дослідному інституті затримували зарплату, ночами ходив на ринок охороняти кавуни.

– Брав із собою собаку – у них була вівчарка – і ходив, бо треба було сім’ю годувати. Ви ось про дітей говорили. А якщо я в декреті буду, хто нас утримуватиме? Я теж хочу бути впевнена в майбутньому, – відповіла Маргарита.

– А якщо у Слави не вийде? – Запитала Лідія Андріївна.

У її голосі вже не відчувалося того натиску, який був учора.

– Вийде. Якщо захоче, то вийде, – сказала Маргарита, але насправді вона в це не вірила.

Чи їй потрібен такий чоловік, дайте слушну пораду? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.