У 2018 році на роботі познайомилися з хлопцем, але обидва були у стосунках, і ми обмежилися дружбою. У 2023 році, обидва вже вільними почали зустрічатися, з’їхалися.

Жили добре, повне розуміння та теплота. Він поступово почав натякати, що настав час нам поповнення, я не дуже хотіла поспішати, у мене є дочка від першого шлюбу, але він почав тиснути, що це егоїстично, не даю йому відчути радість батьківства.

Через півроку «зусиль» я оголосила, що чекаю дитину, спочатку були сльози радості, він дбав і всіляко підтримував. Будучи на 5 місяці ставлення до мене різко змінилося, я відчувала нелюбов і роздратування від нього.

Він сів поруч і попросив позбутися від дитини. Я скажу чесно, може це егоїзм, але я не можу робити такі речі, мені шкода малюка, що це означає то хочу, то не хочу дитини.

Хіба ми маємо право таке робити, ще й на такому терміні? Я відмовилася, послалася на великий термін, загрозу і для мого життя теж, він сказав, що заплатить будь-які гроші.

Сказав: «вибач, я передумав». Весілля, яке мало відбутися через 8 днів, довелося скасувати. Увечері, повернувшись із заміського будинку до квартири, я виявила, що гроші на весілля зникли і деякі речі теж.

Зник без пояснення причин, покинувши мене з дитиною. Я зібралася і поїхала до його матері, сподіваючись на її підтримку (я сирота на жаль).

Мати зустріла мене в багнети, сказала: «Іди і роби що хочеш» — і зачинила двері. На цьому він зник із нашого життя назавжди.

Всі знайомі мене засуджують, кажуть, що я дурна, прирекла себе на бідність і нещасну долю, це стало постійною темою обговорення за моєю спиною. Постійно перебуваю на межі депресії від цього цькування, а за кілька тижнів вже з’явиться дитина.

КІНЕЦЬ.