– Сину, ви сьогодні до мене не хочете випадково заїхати? – сумним голосом запитала Світлана Семенівна.

– Ні, не планували, – нерішуче відповів Віктор.

– А доведеться. Я не хочу виходити. Сам бачиш, що на вулиці робиться, – докірливо промовила жінка. – Вийду, не дай Боже ноги промочу і занедужаю. Візьми ручку і листочок і запиши, що саме потрібно купити.

Світлана Семенівна не збиралася розбиратися, чи хоче син їй допомогти чи ні. Вона завжди вважала, що він повинен робити все, що просить його мати.

Віктор не наважився заперечити матері і уважно записав за нею список продуктів.

Роблячи це, чоловік наперед знав, що покупка буде для Світлани Семенівни подарунком, оскільки жінка не мала звички віддавати гроші.

Продиктувавши список, мати поцікавилася, як молода пара просуває справи з покупкою квартири.

– Сьогодні дивитиметься, – радісно повідомив Віктор.

Світлана Семенівна не стала вдаватися до непотрібних подробиць і сухо кинула:

– Будь ласка, до третьої привезти продукти. У мене прийом їжі строго по годинах.

Віктор одружився півроку тому. Пара з перших днів стала обговорювати покупку житла в іпотеку.

Деякі гроші на перший внесок у подружжя були. Проте банк суму на іпотеку їм схвалив меншу, ніж вони думали, тож довелося шукати інший варіант.

Однак виявилося, що нова квартира потребувала вкладень і місцями потребувала серйозного ремонту.

Щоб заощадити на оренді, пара вирішила в’їхати в неї і по можливості займатися її ремонтом.

Однак треба було якось вчинити з речами, які тягти до квартири було недоцільно.

– Мамо, можна ми в тебе деякі речі залишимо? – привізши пакет з продуктами, спитав Віктор.

Світлана Семенівна зробила незадоволену фізіономію, і син зрозумів, що вона не надто й рада їм допомагати.

– Що там у вас за речі? – поцікавилася жінка.

– Великогабаритні?

– Машинка пральна, кухонна мийка, пилосос, пару стільців, комп’ютерний стіл, – почав перераховувати Віктор.

– Зрозуміло все! – зупинила його Світлана Семенівна.

– Хіба я маю стільки місця, щоб усе це помістити?

– Я не про квартиру. Тягти на п’ятий поверх не дуже хочеться, – посміхнувся чоловік.

– У тебе ж гараж порожній стоїть.

Після цих слів жінка змінилася на обличчі. Вона кілька разів важко зітхнула, спантеличено цокнула язиком і похмуро промовила:

– Надовго?

– Поки ремонт не зробимо.

– Загалом я планувала його цього року здавати, – похитала головою Світлана Семенівна.

– Для мене зайва копійка ніколи не буде зайвою.

Віктор насупився, йому здалося, що мати натякає на те, що може здати їм гараж.

Однак уточнити цей момент чоловік не встиг, оскільки жінка махнула рукою:

– Гаразд, куди від вас подітися…

Цього ж вечора молоде подружжя перевезло до гаража Світлани Семенівни частину своїх речей.

З того дня жінка стала нахабніти ще більше. Вона дзвонила синові та невістці Олені і, не ховаючись, говорила, що їй потрібна негайна допомога.

Будь-які заперечення мати відразу сприймала в багнети і гордо нагадувала родичам про те, що вона безкоштовно дозволила їм залишити речі в її гаражі.

Віктор стискав зуби, кидав ремонт і біг виконувати побажання матері.

Якоїсь миті Олені набридло це, і вона запропонувала чоловікові забрати від свекрухи свої речі.

– Світлана Семенівна такими темпами не дасть нам ніколи доробити ремонт, – пробурчала дівчина. – Одну кімнату ми зробили, давай туди й заберемо.

Віктор з радістю зустрів пропозицію дружини, і наступного вечора вони приїхали до гаража.

Олена оглянула вміст і спухмурніла. Вона ще не могла зрозуміти, чого саме, але чогось точно тут не вистачало.

– Де наша пральна машина? – обернулася дівчина на Віктора.

– Можливо, у мами зламалася, і вона взяла її до себе тимчасово прати, – припустив чоловік, хоча сам насилу вірив своїм словам.

– А за комп’ютерним столом вирішила посидіти? – уїдливо посміхнулася Олена. – Та тут ще чогось не вистачає…

Невдоволене подружжя вискочило з гаража і швидко влетіло в під’їзд. З легкістю подолавши п’ять поверхів, пара вбігла до квартири Світлани Семенівни.

– Мамо, де наші речі? – на одному подиху запитав Віктор, ледве впоравшись з емоціями.

– В гаражі. Де ж їм ще бути, – байдуже відповіла жінка, котра займалася переглядом улюбленого серіалу.

– Ти знаєш, що там не все. Де інше? – проскреготів зубами чоловік.

– Ах так! Забула вам сказати: дещо з ваших речей мені довелося продати, — незворушно відповіла жінка.

У квартирі на кілька секунд запанувала тиша. Першою заговорила Олена.

– Як це продати? Хто вам дозволяв чіпати наші речі?

– Хитра ти яка! – сплеснула руками Світлана Семенівна. – Два місяці ваше барахло стояло в моєму гаражі, через що я не могла його здати. А платити треба за все, якщо не знала. Світло, вода, опалення.

– До чого тут все перераховане та гараж? – втрутився у розмову Віктор. – Хто в ньому вмикав світло чи брав воду?

– Я говорю про свою квартиру, – насупилася жінка. – Вважайте, що я взяла із вас за оренду.

– Чи недорога оренда? – проскреготіла зубами Олена і, не чекаючи відповіді, вискочила з квартири.

Вона мала намір прямо зараз забрати з гаража всі речі, поки свекруха не встигла їх продати.

– Ви самі винні, що так сталося, – несподівано сказала синові Світлана Семенівна. – Якби у мене було все нормально з грошима, я нічого не продавала б.

– Ну так, а продукти власним коштом я тобі не купую…

– Ой, подумаєш, дві тисячі витратив, і тепер усе життя цим докорятимеш, – жінка ображено надула губи.

Віктор ще хотів висловити матері, але, подумавши про те, що толку все одно не буде, махнув рукою і мовчки вийшов із квартири.

З того дня спілкуватися зі Світланою Семенівною у подружжя відпало будь-яке бажання.

Правда сама жінка кілька разів телефонувала синові за звичкою і просила привезти їй продукти, але Віктор щоразу відмовлявся і клав трубку.