Мама і тато часто возили сина на літо в село до бабусі. Коли він підріс, то сказав батькам: «Я вже великий, що ви мною, як маленьким опікуєтеся? Я і сам можу до бабусі доїхати!» Після деяких суперечок батьки погодились.

Ось вони стоять на пероні, проводжають, дають останні настанови, а син все твердить: «Та знаю я, знаю, 100 разів вже говорили…!» Тоді батько каже: «Синку, якщо раптом тобі стане погано або страшно, то ось тобі це…» і сунув щось дитині в кишеню.

І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, розглядає щось у вікно…

А навколо люди… чужі… штовхаються, шумлять, заходять, виходять, провідниця незадоволена зробила йому зауваження, хтось теж невдоволено на нього подивився і… хлопцеві стає не по собі… і з кожною годиною все неприємніше і важче…

Скоро йому стає страшно. Він знітився, забився в кут, підкотились сльози. Він згадує про те, що у нього щось є у кишені від батька. Тремтячою ручкою намацує папірець, розгортає, а там записка: «Синку, я в сусідньому вагоні…»

Бог каже: “Ніхто не вирве вас з Моєї руки”. Він є завжди поруч, Він – наш Небесний Отець, Який знає всі потреби і проблеми Своїх дітей.

Він ніколи нас не покине, Йому не є байдуже, коли ми стрaждaємо. коли нам бoляче чи страшно, і в цей момент Він є з нами.

Але як часто ми про це забуваємо або ще й звинувачуємо Його у своїх проблемах і терпіннях? Не хочемо довіритись Йому і віддати до Його рук своє життя, а також свої гріхи.

А Він на це чекає. Постійно. Ціле наше життя…

КІНЕЦЬ.