— Синку, допоможеш мені з комп’ютером? — запитала я, коли він з невісткою зайшли до нас у гості.

Син мовчки зітхнув, глянув на дружину. Я помітила, як він напружився, але тоді ще не надала цьому значення.

— Мамо, я вже сто разів тобі все показував! — сказав він.

— Я знаю, але в мене знову щось не виходить, — спробувала пояснити я.

Він різко підвівся.

— Ми підемо, — сухо кинув він і, навіть не глянувши в мій бік, попрямував до дверей.

— Візьміть хоча б пиріжки, — простягнула я тарілку невістці.

— Іншим разом, — коротко відповіла вона і теж вийшла.

Я залишилася стояти біля столу, не розуміючи, що щойно сталося.

З того дня все змінилося. Мій син ніби вилучив мене від свого життя. Він не відповідає на дзвінки, не читає мої повідомлення. Про важливі події — поїздки, дні народження онучки — я дізнаюся випадково або від невістки.

Олеся ж, коли я намагаюся розпитати, тільки розводить руками:

— Це вже ви з ним самі розбирайтеся, я тут ні до чого.

А як розібратися, якщо я навіть не знаю, у чому справа?

Ми завжди були близькими. Я виховувала його сама, бо перший чоловік залишив нас, коли син був ще маленьким. Мій другий чоловік, його вітчим, намагався знайти спільну мову, але після фрази «Ти мені не батько» відсторонився.

Я розуміла сина, він багато пережив: слабке здоров’я, складний підлітковий вік, погані компанії. Я намагалася бути йому і матір’ю, і батьком, і другом. Можливо, десь була суворою, можливо, робила помилки, але я завжди керувалася лише любов’ю.

І ось тепер він мовчить.

Я пробувала дати йому спокій — результатом стала ще більша відстань між нами. Я молюся за нього, пишу йому, але він не відповідає, або кидає буквально кілька слів. Я не хочу втрачати свого сина, не хочу, щоб онука росла без бабусі.

Як мені достукатися до його серця? Може, хтось із вас був у схожій ситуації? Як повернути сина в моє життя? Чоловік говорить, щоб я не переймалася, але я не можу залишити це питання просто так!

Джерело