Жаліється мені вчора подруга моя Тоня:

– Син завжди хоче виключно сосиски з макаронами, дочка ниє, що суп буде тільки як у кафе гарбузовий. Приготувала, то їй колір не подобається.

У кафе, каже, був гарний помаранчевий, а в мене якийсь не такий. А я всього лише їй туди капусти цвітної додала, щоб корисніше було. І чоловік теж взяв моду носа вернути і критикувати.

Вчора котлет насмажила сковороду, то він навіть і не спробував. Сказав, що від них часником несе. І діти, звичайно, одразу за ним давай повторювати. А він, замість того, щоб вмовити їх їсти, замовив на всіх піцу.

А те, що я біля плити піввечора стояла, – то кого це хвилює? – продовжує жалітися Антоніна

Якось зайшла Тоня до мене з сином у гості. Я запропонувала пообідати. Налила їм борщу, дивлюся, а син її їсть, аж за вухами тріщить. Коли він пішов руки мити, Тоня з сумом каже: «А від мого куховарства ніс верне».

Та хто ж винен? У тебе чоловік із сином голодні прийшли додому, а ти в котлети часник свій пхаєш. Тож роблю висновок, що проблеми в тебе зовсім не з домочадцями, а з котлетами!

Роман її з дитинства часник не переносить. Прожили разом 15 років, а вона все намагається чоловіка ним нагодувати. Каже, мовляв, у мене такі рецепти, з часником, так мама завжди робила, але там цього часнику всього пара зубчиків.

Виходить, людині мамин рецепт важливіший за бажання чоловіка. А потім вона скаржиться: “Я готую, стараюся, а вони постійно випендрюються і фастфудом напихаються”.

Можна подумати, ти б не викаблучувалась і не намагалася поїсти поза домом, якби хтось увесь час готував те, що ти терпіти не можеш.

Звичайно, при дітях пирхати на їжу дружини – такий собі вчинок. Колись мені свекруха теж таку ведмежу послугу зробила також.

Готувала я суп із червоною рибою. Мама чоловіка підійшла, кривилася і подивилася, мовляв, а чим борщ поганий? Потім сунула свою ложку онукові в суп: «Ой, та я тільки спробувати, навіщо зайвий посуд забруднити?»

Так ще потім мордочку скривила і прокоментувала, мовляв, яка бридка все ж таки, ця ваша броколі. Вже 5 років минуло, а син броколі так і не їсть.

Пам’ятаю, ми тільки побралися з чоловіком, ще мешкали з його батьками. Я готувала чоловікові його улюблені страви: курочку у духовці, голубці.

Свекруха, дивлячись на все це, єхидно примовляла: «Ну ти його зараз забалуєш, потім захочеш кабачки згодувати, а він відвертатиметься». Я не знітилася: «Ну, значить, ми вам ці кабачки передамо».

Вона пишається тим, що свекру постійно в сезон підсовує в їжу кабачки. Він їх терпіти не може, то вона в котлети або в тефтельки підмішує натерті кабачки і ходить задоволена, що всіх обхитрила. “Не пропадати ж добру!” – каже.

А інша моя подруга, Оля, якось каже Тоні:

– А чого це в тебе діти вирішують, що вони будуть їсти? Не хочуть те, що ти приготувала, отже, не голодні. Он двері – вийшли з кухні. Захочуть – зметуть усе, життя змусить. У мене із сином так.

Одного разу він мені почав гонор показувати з приводу гречаної каші, так не отримав нічого до наступного ранку. Ні печеньки, ні яблучка, хоч як нив. На сніданок розігріла – уплітав так, що за вухами тріщало.

Стало прикро мені за її дитину. Кажу:

– А чи не в тебе в дитинстві бабуся печінку запихала? Та з такою силою, що ти досі її не їси. А дітей своїх примушуєш.

У відповідь Оля заявила, мовляв, вона не слуга, щоб кожному окремо готувати. Звинуватила мене в тому, що я своїх розбалувала, тепер мені важко і їм того ж бажаю. Словом, кожна залишилася при своїй думці.

Згадалася ще історія. Відпочиваємо у Туреччині, прийшли на сніданок. За сусіднім столиком матуся репетує на сина років 8: «А ну швидко поклади кавун! Я для кого стільки каші набрала?

Я не витримала, кажу: «Пані, ви, може, не в курсі, але тут шведський стіл і дитя може їсти що хоче». А вона у відповідь:

– Ага, звичайно, а за що я гроші заплатила? Щоб він кавуни їв? Їм ці кавуни за копійки дістаються, ось їх і багато, а каша молочна буде дорожчою.

Аргументів у мене проти цього не було.

Звичайно, на чужу кухню і в чужий сімейний уклад носа я не пхну, але свої висновки зробити все ж таки, я вважаю, можна. Я впевнена, що якщо грамотно спланувати меню та враховувати інтереси кожного, то проблем не буде.

А у вас які думки і погляди на все це? Як готуєте в своїй родині?

Джерело